Рейтинговые книги
Читем онлайн Коштовний камiнь (на украинском языке) - Андрей Гуляшки

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 30

Андрiй продовжував мовчати, дивлячись у вiкно в нiчну темряву, в якiй час вiд часу виблискували iскри, миготiли далекi вогники, пропливало жовте око одинокого лiхтаря.

Павел Папазов роззувся i поклав ноги на лаву.

- Ну, тепер вже нiчого не зарадиш, - сказав вiн. - Треба думати тiльки про одне: як виправдати себе. Все iнше - до бiса. Добранiч!

- Добранiч! - тихо вiдповiв Андрiй.

Отак за кiлька годин все пiшло шкереберть: нiби якась буря перевернула все його життя. Вiн почував себе, як людина, що заснула в своєму лiжку, у своїй кiмнатi, а ранком прокинулась у чужiй хатi, серед незнайомих людей. До вчорашнього дня його вважали хорошим спецiалiстом, i хоч Вилю Власев не ставився до нього з особливим довiр'ям, всi члени бригади покладали на Андрiя великi надiї, як на сильного геолога, що внесе велику частку в загальну справу.

А тепер для всiх Андрiй - об'єкт Iронiї, глузування, всi смiються з нього, нiби з блазня.

На привокзальнiй площi Марко Маринов багатозначно пiдморгнув ї весело сказав жiнцi, показуючи на нього: "Ось глянь на цього товариша! Можеш попросити його, вiн привезе тобi жменьку смарагдiв, i матимеш казково прекрасне намисто!"

Вiн сказав це так голосно, що Савка, яка проводжала Андрiя на вокзал, здригнулась i запитливо на нього глянула.

- Про якi це смарагди вiн каже?

- Та просто жартує, - вiдповiв їй Андрiй i обережно вiдвiв убiк.

Як можна було вийти з нею на перон? Коли навiть Марко Маринов - людина, не схильна до жартiв, - глузує з нього, то чого ж можна чекати вiд iнших, вiд таких жартiвникiв, як, примiром, Зюмбюлев чи Делчо Єнев?

А Савка спохмурнiла. Чому вiн не хоче вийти з нею на перон? Вона одягла своє найкраще шовкове плаття, приколола гарну венецiанську брошку - сiмейну коштовнiсть, яку дозволяла собi носити тiльки в урочистi днi.

- Може, я тобi заважаю? - спитала вона сумно. - Чи тобi незручно показатися зi мною перед своїми колегами?

Вiн щось вiдповiв, навiть не розумiючи гаразд, що каже.

- Ти вчора працював допiзна, - сказала Савка. - Коли я засинала, в тебе ще горiло свiтло.

- Так, я працював довго, - зiтхнув Андрiй.

Вони помовчали. Потiм Савка знов заговорила:

- Знаєш, менi хочеться, щоб ти в цiй експедицiї добився успiху. Набридло менi, що батько повторює без кiнця: хай прославиться, хай вiдкриє щось велике, а тодi... Ми повиннi, нарештi, побратися... Ти знаєш...

- Знаю, - перервав Андрiй. Вiн подав їй руку. - Менi пора.

У нього було таке почуття, нiбито все навколо раптом посiрiло, набрало буденного вигляду. Савка чекала вiд нього "великих" дiл, хотiла, щоб вiн сподобався її батьковi. Цi великi дiла мали одну мету: наближення термiну шлюбу... А колеги? Куди дiлось товариське спiвчуття, про яке так часто йому доводилось чути? Колеги нiби чекали цього скандального випадку ї зрадiли можливостi поглузувати з нього...

Вiн зайшов у коридор. Всi пасажири вже були на своїх мiсцях. В найдальшому кутку, бiля тамбура, розмовляли офiцер i висока струнка дiвчина з хлоп'ячою зачiскою. Вiн весь час заглядав їй в очi, а вона вперто уникала його погляду i крутила головою, наче пташка.

Андрiй пiдiйшов до найближчого вiдкритого вiкна, обiперся об раму. Вiтер зразу ж розкуйовдив йому волосся, i в цьому струменi повiтря, що бив йому в обличчя, вiдчувався аромат поля, сiна, змiшаний з неприємним запахом диму.

Подих степового чи гiрського вiтру завжди вливав у його душу непоборне бажання - блукати по незнайомих мiсцях, вилазити на стрiмкi скелi i спускатись у провалля, жадiбними очима вдивляючись у розкритi земнi жили. Це почуття давало радiсть, бадьорило, наче келих мiцного, старого вина. Але зараз вiтер навiював йому лише гiркi, сумнi думи.

Колись вiн був футболiстом - грав центральним нападаючим i знав, як неприємно й боляче в ту мить, коли щастя всмiхнулось, раптом опинитись "поза грою". Перед очима ворота, поле вiльне - вiрний гол - i тут рiзкий свисток суддi рiже нерви, як хiрургiчний нiж: офсайд. Якщо ти надiєшся на слiпий випадок i сам хитро приймаєш м'яч позаду оборони ворога, то просто махнеш рукою: "Трюк не вийшов". Але ж коли оборона ворога з своєї iнiцiативи зумiла лишити тебе позаду себе, а ти мчиш до ворiт i нiчого не пiдозрiваєш, - тодi раптовий свисток суддi дiє, як удар ножа в спину.

Трапилось так, що вiн опинився в становищi "офсайд" у життi. Невидимi вороги зробили все, щоб виставити його перед розумними людьми як смiшного фантазера i наївного брехуна.

Вiн був спокiйним гравцем, звик аналiзувати гру навiть в найбiльш напруженi, критичнi хвилини.

Що ж трапилось?

По-перше. Дивна пригода: якимсь незбагненним способом його ескiз пiдмiнюється кумедним топографiчним творiнням.

По-друге. Викрадення справжнього ескiза i пiдмiна його iншим не знищувала гiпотези про берил, бо вона була в його мозку, iснувала незалежно вiд будь-яких ескiзiв.

По-третє. Людина, що накреслила вигаданий ескiз, чудово знає мiсцевiсть.

По-четверте. Гумористичний характер пiдкинутої йому карти - не випадковий, це не плiд веселої дотепностi. Жарти були такi, що мали принизити його в очах начальства, похитнути його авторитет, представити його легковажним брехуном.

З якого метою? Одне з двох: або щоб вiн був звiльнений з роботи, або, коли залишиться, - щоб довгий час був посмiховищем i об'єктом глузування. Такiй людинi, звичайно, нiхто нiколи не буде вiрити.

П'яте. Вiн буде поставлений у такi "службовi" умови, що в нього не лишиться часу для будь-якої самостiйної дослiдницької роботи.

Це констатацiя фактiв. Тепер треба пiдвести риску i зробити висновки.

Перший висновок: вiн потрапив у розумно влаштовану пастку i має ворогiв, та ще й неабияких, справжнiх ворогiв.

Другий висновок. Цi вороги обiзнанi з геологiчною справою, стежили за його роботою i, напевно, їм були вiдомi їхнi розмови з Спиридоновим.

I знову питання: чому в нього з'явились вороги? Вiдповiдь ясна: тому, що йдеться про берил, а не про залiзо чи мiдь. Мiнерал берил має величезне значення для легких i найлегших стiйких сплавiв. Вiн необхiдний для виробництва реактивних лiтакiв, ракетних двигунiв, стратосферних лiтаючих апаратiв. Ясно, що є люди, якi не бажають, щоб у нас вiдкрили такий мiнерал. Сама тiльки гiпотеза, припущення про його iснування викликали тривогу i страх у деяких людей, змусили їх дiяти, влаштовувати пастки. Цi люди, таким чином, не його особистi вороги, а вороги його батькiвщини, соцiалiстичного ладу.

Все зрозумiло i ясно, як день. Але яка користь вiд цiєї ясностi? Хто вороги i де вони ховаються, - ось питання, яке треба з'ясувати.

Поки вороги не будуть викритi, вiн буде "поза грою", в нього будуть зв'язанi руки. Адже тепер, якщо послати Спиридонову не один, а хоч десять "офiцiальних" ескiзiв, становище не полiпшиться. Чому? Тому що нiхто не повiрить шахраю, безсовiсному брехуну...

Але хто ж вони, цi близькi, а проте - невидимi вороги?

Iнженер Спиридонов чи Вилю Власев? На них це зовсiм не схоже. Спиридонов - справжнiй комунiст, його життя кришталево-ясне, як крапля роси. Вилю Власев - бездоганно чесна людина, до того ж вiн дуже обережний i надто педантичний, щоб пiти на таке дiло. Павел Папазов? Найбiльш чуйний з усiх його колег, єдиний, хто радiв його шуканням i виправдував перед Вилю Власевим його вiдсутнiсть. Iгнат Арсов? Хiба здатний на злочин цей боязкий чоловiк, що страждає манiєю нiкчемностi? Вiн, може, найбiльш здiбний з усiх геологiв, але душа його спотворена якоюсь дивною хворобою, невгамовним прагненням валятися в ногах у iнших. Така людина неспроможна бути мерзотником. Зюмбюлев - надто обмежений; крiм роботи, знає одне - полювання. Це його пристрасть. Марко Маринов? Про цього ремiсника не варто й думати. Хворобливий, полохливий, вiн весь тремтiв, як дитина, коли починалась гроза, а ввечерi боявся вiдiйти вiд палатки i на п'ять крокiв. Картограф Делчо Єнев? Вiн був легковажний, любив випивати i завжди впадав за якоюсь жiнкою. Але це добрий i хороший товариш. Лаборантка Рашеєва чи хтось iз технiчного персоналу?

Андрєєв перебрав усi позитивнi й негативнi риси їх характерiв i, нарештi, переконався, що це безглуздо. Насамперед, нiхто з цих людей не мав наукової пiдготовки, щоб креслити геодезичнi ескiзи великих масштабiв. Та й хто з них знає його почерк, щоб так досконало скопiювати?

Викрити ворога не менш важко, нiж довести iснування берила в земних надрах.

Хтось повинен йому допомогти. Але ж до кого звернутися, хто повiрить, що ескiз зник таким дивним способом i що так само дивно на його мiсцi опинився iнший. Кожний скаже: це химерний трюк, невправний виверт, який ти сам вигадав, щоб вийти з незручного становища! йому скажуть так: "Щоб привернути до себе увагу (подивiться, який талановитий геолог!), ти зчиняєш галас про якийсь берил, а коли тебе притиснуть до стiни (тобто, коли треба довести, що ти серйозна людина i справдi здiбний геолог), ти по-пiлатовськи вмиваєш руки: мiй план викрали i пiдмiнили iншим!".

Ось у якiй пастцi опинився Андрiй.

Що вiн буде робити далi?

Андрєєв не звик легко здаватися, але зараз у ньому нiби щось надiрвалось, вiн почував себе, як актор, незаслужено освистаний публiкою. Нiчого поганого вiн не зробив, не мав намiру заподiяти комусь неприємнiсть, а його затюкали, зацькували, як звiра.

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 30
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Коштовний камiнь (на украинском языке) - Андрей Гуляшки бесплатно.
Похожие на Коштовний камiнь (на украинском языке) - Андрей Гуляшки книги

Оставить комментарий