стан. Жінки більш фізіологічні, ніж чоловіки. У жінок відбувається постійне нагадування про їхню статеву приналежність, про здатність статі, тому вони більше думають про розмноження. Хочуть віддатися природі більше жінки, ніж чоловіки. Чоловіче тіло здатне вночі уві сні скинути статеву напругу і на ранок чоловік може спокійно міркувати про безстатевість, про цноту. Але жіноча фізіологія завжди нагадує про її природу. І що для мене незрозуміло, це те, що жінки так страждаючи щомісяця і страждаючи під час вагітності, особливо страждаючи під час пологів і після пологів, незважаючи на це, продовжують людський рід. Я знаходжу відповідь у тому, що вони, скоріше за все, черствіють щодо фізіології, звикають до того певною мірою, притупляють свої почуття, щоб не настільки сильно страждати. Тому так багато бездушних жінок. Їх дивує той факт, що я боюся своєї тілесної фізіології, бо я не зачерствів до неї, не звик до неї, вона як була для мене страшною, такою і залишається в усі мої віки. З цієї причини я часто помічаю жіночу черствість, навіть жорстокість, нерозуміння моїх почуттів, мого ставлення до чогось, бо вони відчувають інакше. І, на жаль, стосовно себе я відчував грубість від жінок, хоча існує міф, ніби вони скромні, сором'язливі в плані фізіології, але це не так. Жінки спокійно торкаються знайомих і незнайомих чоловіків, анітрохи того не соромлячись і не вбачаючи в тому нічого поганого. Взагалі, живучи в цьому світі, доводиться розвіювати багато міфів.
Проте зараз час цілком вільний, і до статевих стосунків примушують не скрізь. Тож людина цілком може обрати так зване самопартнерство, або життя соло, є ж музиканти, які виступають сольно, не в дуеті й не в оркестрі, і до них цілком нормально ставляться, чому ж сольне статеве життя треба неодмінно засуджувати. Коли я, творча людина, пишу книжки, будучи один, малюю на самоті, коли вся моя головна життєва діяльність відбувається на самоті, питається, для чого мені хтось іще, крім самого себе? Я навіть знайомий з дуже привабливою дівчиною, яка добровільно живе одна і вона щаслива. До того ж усі, хто вступають у шлюб чи в стосунки, завжди кажуть, що тепер-то буде нелегко, адже вдвох важко уживатися, важко домовлятися. Люди ніби усвідомлено шукають труднощі, може навіть страждання, виправдовуючи їх дітонародженням або своєю боязньчю самотності. Але самотності не потрібно боятися, адже самотність це звичайний для людини стан. Адже ніхто не може прочитати думки людини, передбачити її бажання, розум по суті своїй самотній. Особливо це виявляється, коли свої думки поміщаєш у книгу, яку згодом мало хто розуміє. І я скажу, що бути самотнім краще, залишатися незайманим краще. Мене всіма силами постійно хочуть принизити, на кшталт — фу, незайманий. Але це в них не виходить. Тому що я знаю, що я кращий за них усіх. Я незайманий.
Якщо зазирнути в минуле, то можна побачити мою щиру сором'язливість перед красою. Для мене пік жіночої краси це двадцятирічний вік, це саме той вік, у якому була дівчина, яку я кохав. До цього віку краса дівчини ще не сформована, тому малоцікава, як і після двадцяти краса починає з кожним роком в'янути. Саме двадцять років це час розквіту жіночої краси. І можливо, тому своїх ровесниць або трохи молодших я вже не боюся, особливо їх не соромлюся, адже віяння краси в них згасло, і далі буде тільки простіше. Однак помилка юності полягає в тому, що коли перебуваєш у двадцятирічному віці, думаєш, що так буде завжди, що ніби завжди червонітимеш, тремтітимеш, перебуваючи перед вродливою дівчиною, що завжди складатимеш вірші про кохання, та й узагалі здолаєш будь-яку грубість почуттів. Але все минає, і інтернет стер унікальність краси. Без інтернету, я бачив тільки тих дівчат, які проживали зі мною в одному місті, мій кругозір краси був обмежений. Інтернет же показав і інші міста, інші материки, краса стала безмежною, і водночас такою повторюваною. Ставлення до краси може бути двояке, природі одного зору мало, тоді як розуму одного зору цілком достатньо. У двадцятирічному віці я насолоджувався спогляданням краси, щоб наступні роки згадувати про неї, про те споглядання без дотиків.
Я говорю насамперед про розумний підхід до статевих стосунків, які з більшою часткою ймовірності приречені на самотність. Але люди не хочуть бути самотніми, тому обирають шлях природної розважливості. Для мене важливо, щоб були виконані розумні умови для статевих стосунків, вони прості: це цнота, як чоловіка, так і жінки, а також їхні взаємні почуття одне до одного, під взаємними почуттями я маю на увазі потяг розуму, а не геніталій, і ще має бути світоглядна сумісність. Імовірність зустрічі таких людей, виконання всіх умов, мізерна, але краще бути самотнім усе життя, ніж бути з тим, хто не відповідає цим критеріям розуму. Природі байдуже, чи є згода світоглядів, чи ні, незаймані вони чи ні, як і особливі почуття не потрібні, тому люди, керуючись природним цинізмом, примітивно оцінюють статеві стосунки, швидко вступають у стосунки, швидко розходяться або скріплюють себе таким природним явищем, як дітонародження, або заняттям, що імітує зачаття. І за всієї цієї банальності, вони не самотні, у них з'являється суспільний статус, тоді як на розумних людей, які очікують ідеальних умов для статевих стосунків, вони дивляться зі зневагою, навіть з антипатією. Тож коли я наважуюся говорити чи писати щось розумне з приводу статевих стосунків, легко уявити, як люди ставляться до того здебільшого. Я завжди залишаюся на самоті думки. Мій розум самотній. Утім, я поки що є в самого себе і цього цілком достатньо.
Найголовніше в житті це не втрачати себе, не порушити свій моральний світогляд. Страшно втратити цноту. Страшно уявити статеві стосунки без любові і без цноти. Незаймана любов — ось що я проголошую у своїх книгах, але мене мало хто чує. Коли люди протестують проти незайманого кохання, вони тим самим виправдовують свою природну нерозумність, виправдовують свої помилки. Як і з приводу насильства, якщо його чинять за велінням природи, наприклад для захисту, то це насильство одразу виправдовують, навіть не питаючи, чи аморальне воно. Так само йде справа і зі статевими стосунками, якщо вони сприяють розмноженню, то всі питання одразу відкидаються. Але у розуму з цього приводу безліч запитань. І поки я намагаюся на них відповісти, доживши до старості, моє статеве життя закінчиться, у мене будуть відповіді, але не буде статевих стосунків. Втім, як тридцятирічна людина, скажу, що вони і зараз мене мало турбують. У двадцять років,
