— Хіба ж можна взяти на себе такий гріх, якщо не вбивав? — сказала Марія Іванівна.
— Гріх буде, якщо не покається, — відповів Єрофєєв. — Безневинних із-за нього тягають. Слідчі їздять, нишпорять… Звичайно, нікому від них не боязко, совість у всіх чиста, ну а все ж неприємність. Не можна так… Громада — сила. Хіба ж можна проти громади йти? Громада і з скрути тебе виручить, громада і в біді допоможе. Миколу твого все одно засудять, бо винен. А тобі тут з людьми жити. От і подумай: як на тебе люди дивитимуться, якщо син твій громаду підводить?
Марія Іванівна тупо дивилася на ріжок стола.
Мишка дивувало, що Єрофєєв у його присутності так відверто й цинічно вимагає, щоб Микола признався в тому, в чому він не винний. І, ніби вгадавши Мишкове здивування, Єрофєєв лицемірно додав:
— Звичайно, коли б Микола не був винний, тоді інша розмова. А коли винен — признавайся. І органи судові не треба обманювати. І слідчого не треба вводити в оману. Люди державні, заняті. Правду їм треба казати. Не повинні ми державу нашу радянську обдурювати.
Мишка пересмикнуло від такого лицемірства. Чи ти ба, про радянську владу турбується!
— Радянська влада нас і земелькою наділила, — продовжував Єрофєєв. — Правда, поголос іде, збираються цю землю одібрати в колонію безпритульницьку. Ну, та влада не дозволить. Не залишить вона селян без землі.
Тут уже Мишко не міг змовчати.
— Ніхто в селян землі не одбирає, — сказав він. — Її повинні будуть повернути тільки ті, хто незаконно володіє сотнями десятин і експлуатує бідняків та наймитів.
— Таких у нас немає, молодче, — єлейним голоском заперечив Єрофєєв. — Живемо ми всією громадою, мирно, справедливо, за християнським законом. Немає в нас ні куркулів, ні бідняків — усі єдині. — Єрофєєв підвівся, надів картуз. — Ось так, Іванівно, подумай… — Потім додав: — Увечері хлопчака підішли. Борошенця нашкрябаю. Ох-ох!.. А відносно Миколи подумай. Дуже тебе про це громада просить.
Єрофєєв пішов. Повз низенькі віконечка, на мить затемнивши хату, проплили його чоботи і довгополий піджак.
— І не думайте слухати його! Зрозуміло, Маріє Іванівно? — сказав Мишко.
Марія Іванівна мовчала.
— Невже ви його не розкусили? — вигукнув Мишко. — Він же хоче, щоб Микола взяв провину на себе. Він боїться, що знайдуть того, хто справді убив Кузьміна. І не думайте навіть говорити про це з Миколою. І ніякого борошна в нього не беріть.
— Жити ж треба, — сумно промовила Марія Іванівна.
— Хіба ви без куркулів не проживете? Та ми вам віддамо все, що в нас є!
— Я не про те, я не про борошно, — журно відповіла Марія Іванівна. — Як же підеш супроти громади? Жити ж з ними. Он, — вона показала на Жердяя, — Васька треба в люди виводити.
— Єрофєєв — громада! — аж скрикнув Мишко від обурення. — Ніяка він не громада! Куркулі тут у вас усе захопили. Боїтеся ви їх. Радянська влада вас підтримує, а ви куркулів боїтеся. Неподобство! І я вас попереджаю, Маріє Іванівно: якщо ви вмовлятимете Миколу взяти провину на себе, то я всім розповім, що вас підмовив Єрофєєв. Так і знайте! А ти, Жердяй, не смій ходити до Єрофєєва, не смій! Який благодійник знайшовся! Хоче, щоб ви за кульочок борошна сина продали. Як хочете, Маріє Іванівно, а ми не дозволимо цього. Нізащо!
Розділ сорок другий
Клуб
Побоюючись, що Марія Іванівна все ж пошле Жердяя до Єрофєєва по борошно, Мишко забрав його з собою в клуб.
Зіна Круглова пояснювала сільським дітям закони і звичаї юних піонерів.
— «Піонер сміливий, чесний і правдивий», — говорила Зіна. — Що це означає? Це означає, що піонер нічого і нікого не боїться, ніколи не бреше, завжди говорить правду. Ось що це означає. Зрозуміло?
Діти мовчали.
— Я питаю: зрозуміло чи ні? — перепитала Зіна.
— А як же батька-матір, теж не боятися? — спитав Муха.
— Звичайно, не треба.
— Відлупцюють, — упевнено сказав Муха.
— Якщо ви перед батьками нічим не завинили, то чого ж вам їх боятися?
— Розбиратись не будуть… — сказав Муха. — Відлупцюють, і все. А потім доводь!
— Батьків треба не боятись, а поважати, — пояснив Славик. — Зрозуміло?
Усі мовчали.
— Значить, зрозуміло? — невпевнено промовила Зіна.
— А як же, наприклад, громовицю, — спитав Жердяй, — або блискавку? Їх теж не боятись? А якщо вб'є?
— Боягузтво і обережність — це різні речі, — пояснила Зіна. — Звичайно, людина повинна оберігатися блискавки, повинна її стерегтися, для цього й роблять громовідводи. А боятися не треба. Тим, що ти боятимешся, все одно від блискавки не вбережешся.
— Хіба громовідвід допоможе від блискавки? — посміхнувся Жердяй.
— Звичайно!
— Ні!
— Чому?
— А тому! Громовиця — це що? Це пророк Ілля їздить по небу на колісниці і ганяє бісів. А біси ховаються. І в дерева, і в звірів різних, і в людей навіть ховаються. От Ілля-пророк і б'є по них блискавкою. Сховався біс у дерево — блискавка по дереву лупцює. Сховався біс у людину — блискавка в людину б'є. А щоб біс не вселився в тебе, молитися треба. Будеш в час громовиці молитися, то біс в тебе не вселиться і ти живим зостанешся! Більш ніяк не вбережешся.
Зчинився страшенний галас. Комсомольці доводили, що ні пророка Іллі, ні взагалі ніякого бога немає. Жердяй і Муха стояли на своєму. Так щоразу! Про що б не розмовляли, завжди переходили на бога.
— Давайте тихше! — навів порядок Мишко. — Зараз розмова не про бога, а про закони і звичаї юних піонерів. Про бога поговоримо іншим разом. А поки що вам треба добре зрозуміти закони і звичаї. Інакше як же ви зможете вступати в піонери?
У цей час в клуб зайшли Сенько Єрофєєв і Якимко. Почувши останні Мишкові слова, Сенько сказав:
— Хто в піонери вступає? — Він повернувся до дітей, що сиділи на лавках, і грізно повторив: — Хто? Покажись!
Ніхто не показався. Усі боялися Сенька. Тільки Жердяй не боявся ні Сенька, ні Якимка. І хоч саме він не збирався вступати в піонери, тому що вірив у бога (а втім, після відвідання Голигінської гатки ця віра добре-таки похитнулася), Жердяй сказав:
— А хоч би і я збирався. Яке твоє діло!
— Тільки спробуй! — погрозливо промовив Сенько.
— І спробуєм. У тебе не спитали! — сказав, посмілішавши, Муха.
Мишко мовчав. Він хотів, щоб діти самі дали відсіч Сенькові. Нехай відчують свою силу, нехай зрозуміють, що їм усім вкупі нема чого боятися ні Сенька, ні Якимка. Інакше організований тут загін взимку розвалиться, Сенько і Якимко його розженуть.
Сенько посварився на Жердяя і Муху кулаком:
— Побалакайте!
Але вже такої погрози хлопці знести не могли. Генка підійшов до Сенька і став проти нього:
— Ти чого кулаками розмахуєш? Ану, катай звідси!
— Ну, ну, обережніше! — нахабно і боягузливо відповів Сенько. — «Катай!..» Подумаєш, який хазяїн знайшовся! Ваш, чи що, цей клуб, власний? От як наверну! — і підняв кулак.
— Наверни, наверни! — сказав Генка, наступаючи на Сенька. — Наверни, спробуй!
Діти посхоплювались із своїх місць. Сенько зацьковано оглянувся навколо. Якимко боком відходив до дверей і вже стояв там, готовий при першій же небезпеці дати драчки.
— Що ж ти не навертаєш? — казав Генка, продовжуючи наступати на Єрофєєва.
Він розпалився і ліз в бійку. Нарешті він розрахується за яйце, розбите на його голові.
Але бійки тут, у клубі, не можна було допускати. Мишко став між ними:
— Знаєш що, Єрофєєв? Тобі тут не подобається — іди, не заважай іншим. І май на увазі, ніхто тебе не боїться. Нас багато, а ти один. І з усіма ти не справишся.
Сенько обвів усіх злим поглядом, повернувся і пішов до виходу, супроводжуваний веселим сміхом і улюлюканням усіх сільських дітей. Поразка всесильного Єрофєєва була для них несподіваною і приємною подією.
У дверях Сенько озирнувся і знову посварився на всіх кулаком. Пролунав новий вибух реготу. Тоді в безсилій люті Сенько опустив кулак прямо на шию Якимкові.
