– Я знав, що ти погодишся та ВИТРИМАЄШЬ ІСПИТ. Пану В важливо, щоб ти заради корпорації зробила усе можливе та неможливе, навіть якщо довелося усунути його самого фізично. Мої вітання, пані лялькарко, віднині ви член V Incorporated.
Ґейдвіг почервоніла і розгнівалася одночасно. Якою ж дурепою він змушував її почуватися! Вона зіскочила з дивану і вчепилася в довге волосся Ікола.
– То це знову твої дурні жарти! Тварюко! Наволоч! МММММ!!!! – Ґейдвіг із слізьми впала на диван. Ледве Ікол наблизився до неї та поклав руку на плече, як вона дала йому такого ляпоса, що той схопився за щоку. Із рота потекла кров.
– Вважатимемо це дрібною прикрістю, – холодно відповів Ікол, спльовуючи вибитий зуб. – У тебе важка рука, але краще користуйся нею для інших справ. З цього моменту – ти член корпорації, і тому маєш підкорюватися жорсткій ієрархії, бо у ній – запорука твого успіху. Зрозуміла? А зараз збираємось. Вечірка закінчена. Доречи, позбувайся своєї вуличної лексики. Це вульгарно для тебе.
Ґейдвіг від люті зблідла. Вона добре розуміла, що обставини можуть скластися проти неї і тому вирішила оголосити тимчасову капітуляцію. Вона пішла до дверей, смикнула ручку і виявилося, що їх було замкнено на ключ. Ікол дістав його з кишені та відімкнув їх. Дівчина пройшла через усю порожню залу, тягнучи з собою перуку, що волочилася по підлозі та залишала за собою білий слід пудри. По її білим щокам текли сльози та змивали косметику, перетворюючи її на брудні струмки. Ні слова не кажучи, вона ледве втиснулася у автівку, але перед тим їй довелося порвати спідниці та знайти дрючка, щоб погнути обручі, бо інакше мала би їхати на даху. В автівці була тільки вона та водій. Ікол вирішив провести залишок ночі у ресторані.
За усю путь вона не вимовила ані слова, сиділа накопичившись, була вже готова клясти усе, що з нею відбувалося, та більш за все вона не розуміла такого ставлення до себе. Водій умикнув mp3 програвач, та з нього залунала ненормальна «Голі-Долі». Веселий та дурнуватий мотив змусив Ґейдвіг крикнути водієві: «Вимкни цю дебілку!» – проте він зробив вигляд, що не розчув її вимоги. Зрозумівши, що усі намагання марні, Ґейдвіг вирішила діяти за обставинами. Напевно, у цій так званій корпорації не усе так просто та, маючи бажання, можна дізнатися багацько та обернути на свою користь.
Ці думки трошки заспокоїли її, і вона відкинулася на перила крісла. Забажалося сигарети. Уявивши себе у зламаному та подраному криноліні з сигаретою в зубах, Ґейдвіг голосно розсміялася. Все ж вона знала міру епатажу, яким безглуздим віна його собі не уявляла.
Ранок вона зустріла у своїй кімнаті і одразу ж впала у обійми ліжка та ковдри, заблокувавши двері з допомогою пульта та заткнувши вуха ватою. День був заважким, а ніч видалася ще більш буремнішою. Тому Ґейдвіг впала у чорну порожнечу, з якої її не зміг вивести навіть гучномовець.
***
Незважаючи на усе, вона спала до глупої ночі, так показав годинник, що миготів червоним. Після душу Ґейдвіг одягнула світло-салатову сукню, відімкнула двері та вийшла з кімнати. Цього разу підлога не думала везти її невідомо куди. Будинок здавався звичайним. Коридор освітлювався тьмяним світлом звичайних ламп. Ґейдвіг підійшла до сходів і зійшла у звичайну простору вітальню, у якій не було нічого особливого з того, що нагадувало їй залу, де вона вперше зустрілася з Іколом. Вона не помітила його одразу. Він сидів до неї спиною, та смакував віскі з льодом. Ґейдвіг намагалася тишком пройти повз нього, але він відчув її присутність і озирнувся до неї.
– Ти не реагувала на динаміки, – стомлено промовив він. – У чому справа? У ресторані?
– Так. Я була дурепою, що купилася на цю брехню. Не знаю, що ти робив, поки я була непритомна, вважаю, ти отримав те, що бажав.
– Ти справді так думаєш? – спитав Ікол. – Мені байдуже до цього. Доречи, мене ти би відчула навіть мертвою. Я тобі не казав, що зараз ти схожа на відгодовану Барбі?
Ґейдвіг оніміла від такого комплементу. Її худорлявість була природною, дієти їй не були потрібні і вона ніколи їх не дотримувалася, проте слова Ікола її образили.
– Тоді ти – ганчірка, бо справжній чоловік ніколи не дозволив би жінці тягати його за волосся, – випалила вона.
– Вау! Ти справді робиш успіхи. Тільки, моя ляля, ти ганчірка зі смітника, а я – з більш дорогої матерії. Ти не забула, що контракт почав діяти і тобі необхідно дечого вчитися. Почнемо зараз.
– Я скульпторка, і мені нема чого вчитися.
– Скульпторка без диплому? – з їдкою іронією спитав Ікол.
Ґейдвіг була змушена замовкнути. Ікол з напівпорожньою склянкою у руці наблизився до неї, змусив доторкнутися її пальцями крижаного скла та за один прийом проковтнути віскі. Ґейдвіг ледве не захлинулася, її горлянку обпекло вогнем і вона зайшлася кашлем.
– Спочатку, ти маєш сама вжитися в образ того, що будеш створювати, – почав Ікол, – не даючи їй опритомнити. – Це означає, що декілька днів тобі доведеться звикати до різних костюмів, які ти носитимеш усі дні, перебуваючи у майстерні. Далі – ще одна складова: ти маєш виглядати так, як у часи, відповідно до яких лялька створюється. Якщо потрібні воші та криси у перуках – ти їх матимеш. По-третє, твоя робота буде полягати тільки у створенні, рекламуванні та формуванні позитивного іміджу корпорації. Це означає не тільки працю, але й інтерв’ю, участь у шоу та подібному лайні. Що ж поробиш, така твоя робота. Найголовніше я виношу на кінець, – він провів по її декольте холодною склянкою. – Це якість. За брак тобі не платитимуть, а потім вже не знаю, як ти будеш потім розраховуватися з корпорацією за нанесені збитки. Тому головне правило таке: вкладати в творчість себе саму. Тільки так ти зможеш багато досягти. Отже, мирова?
Ґейдвіг подивилася на Ікола. Як йому вдавалося казати важливі речі і одночасно бути таким спокусником? Вона цього не розуміла і не хотіла розуміти. Вона бачила перед собою тільки його тіло, одягнуте у той прикид, в якому він возив її до ресторану, та чула його звабливий голос. Але сподівання на щось більше виявилися марними. Він узяв її за руку та змусив іти за собою.
Двері біля комину вели до бібліотеки – замалого, проте високого приміщення без вікон. До стелі здіймалися полиці з купами томів, вкритих товстим шаром пилу, який не прибирали роками. Жодного стільця та столу у кімнаті не було. Посеред неї височив пюпітр. Ґейдвіг скривилася. Вона вважала себе продвинутою, навіщо якісь книжки, коли можна вийти у мережу та скачати і прочитати усе, чого бажається, або потрібно задля роботи. Вона не помітила сарказм на обличчі Ікола та розчаровано запитала:
– Мені усе це читати? А працювати коли?
Ікол зробив вигляд, що схопився за голову.
– Ти зараз приступаєш до роботи. Ти хіба не читала книг з мистецтва? Тільки блукала по дурному інету? Тут багато чого можна знайти, але тобі потрібна тільки одна книга. Я залишаю тебе тут. Знайди її сама. Якщо пощастить. Запам’ятай: звідси нічого не виноси.
І він знову розчинився у темряві.
Ґейдвіг скинула черевики на шпильках. Бібліотеку поглинули тіні. Десь під стелею дмухав вітерець та розхитувалася жирандоля, побрязкуючи скляними підвісками. Найнижча полиця знаходилася на відстані витягнутої угору руки. Ґейдвіг смикнула за її край і вона подалася уперед. Інші полиці утворили щось на кшталт амфітеатру, потрібно було тільки стати ногами на найнижчу і сміливо йти угору, що Ґейдвіг і зробила.
Знайти потрібний фоліант було важко. Усі вони були в однакових палітурках, однакового розміру, однакової непід’ємної ваги. Лазячи по полицях, Ґейдвіг сама вкрилася пилюкою з голови до п’ят і чихала щохвилини, ледве утримуючи рівновагу. Скільки часу вона витратила на пошуки невідомо чогось, вона не знала. Знесилено Ґейдвіг сіла на полицю – останню знизу, що була майже під стелею – і раптом полиця від’їхала убік, і дівчина ледве не впала до ніші. Ліва рука намацала там щось невеличке за розміром, тонке та квадратне. Напевно, це і була мета її пошуків. Ґейдвіг дістала невеличкий записник та спустилася до найнижчої полиці. Вона зістрибнула на підлогу – і полиці зайняли свій вертикальний стан.
Записник не був чимось особливим – на кожному кроці можна придбати. На обкладинці було видруковано латинське V. Ґейдвіг поклав його на пюпітр та відкрила наздогад. Окремі листки одразу ж розлетілися по підлозі, і Ґейдвіг буда змушена витратити багато часу, щоб їх намацати. Вони були жовті від часу, тому побачити їх було неможливо. Брати їх належало обережно, бо вони могла щосекунди розсипатися від дотику.
Ґейдвіг закрила записник і залишила його на пюпітрі. При такому освітленні вона майже нічого не бачила. До того ж, вона хотіла їсти. У вітальні нікого не було. Кухню довелося шукати самотужки, ледве не заблукавши у перетинах коридорів. Ґейдвіг вже намагалася нічому не дивуватися, коли черговий хід закінчився кухнею, дуже сучасно встаткованою. Ґейдвіг приготувала омлет з беконом, заварила каву і поснідала у тиші. Загрузивши посудомийку, вона повернулася до бібліотеки, сподіваючись, що там можна буде ввімкнути хоч трохи світла. Як же вона помилялася. Вмикач, який вона намацала біля пюпітру зовсім відмовлявся працювати. Вона взяла записник та пішла до себе: Ікол казав про книги, а не про клаптики паперу. Тому варто його спіймати на слові.
