Рейтинговые книги
Читем онлайн Лис Микита - Iван Франко

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

І промовив сумовито:

«Ой мій таточку Микито,

Що вже діяти, живись!

Видко, бог судив так, любий,

Щоб через твої я зуби

В рай блаженний увійшов.

Так бери ж собі те тіло,

Щоб в зубах твоїх хрумтіло,-

Поживай і будь здоров!

І жупан отсей червоний,

Що ним часто во дні они

Я пишавсь серед курок,

Рви, шматуй,- я не жалію,

Тільки дай мені надію,

Що в смолі не буду мок.

Лиш один ще жаль сердечний

В світ загробний, безконечний

Понесу з собою я,

Жаль тяжкий для серця мого,

Бо й для тебе шкоди много

Принесе та смерть моя.

Бачиш, голос мій чудовий

Так сподобався попови,

Слава скрізь о нім така,

Що в єпископськім соборі

При архієрейськім хорі

Мав я стати за дяка.

Обіцяли паляниці,

Штири кірчики пшениці,

Ще й м'якого хавтуря;

Та я пункт поклав конечний,

Щоб Микита, муж сердечний,

Був там за паламаря.

Ось тепер, коли я гину,

Мали у твою пустиню

Три каноніки прийти

Закінчить твоє злидарство,

Запросить на паламарство

І завдаток принести».

Я артист є, любий стрику!

Кожде слово в мні велику

Силу вражень підійма.

Тож, як вчув слова такії,

Розгулялись в мене мрії,

Скокнула душа сама.

Рот роззявивши без тями,

Живо сплеснувши руками,

Мовлю: «Отакий пан Лис!»

А в тій хвилі півень-злюка

Скочив, пурхнув, мов гадюка,

Та й на гілку тільки блис.

«Ой мій таточку Микито,-

Мовить відтам гордовито,-

Так ти паном буть забаг?

Для мерзкого паламарства

Зрікся б ти і неба, й царства!

А мене ти мав в зубах!»

Тьфу, та й згадувати годі,

Як із мене кпив сей злодій,

Як пишавсь, мов генерал!

Я звір тихий і рахманний,

Все дарую, бійку, рани,-

Та до смерті мщу скандал».

Отакеє розповівши,

Враз з Бабаєм півня з'ївши

І спочивши під містким,

Наші любі подорожні,

Мов святії та побожні,

Далі тюпали пішком.

«Кажеш, стрику: Півень - сила,

Мав протекцію в Бурмила

І в цариці в ласку вліз?

То-то й є наш лад, нівроку:

Без протекції ні кроку!

Щоб вас божий грім розтріс!

Чи ти вчитель, чи фаховець,

Чи урядник, промисловець,

Чи поет, чи ремісник,

Будь ти здібний, пильний дуже,-

Без протекції, мій друже,

За весь труд свій маєш шпик.

Ласка панська, вплив жіноцтва

Вищі понад всі свідоцтва;

Шепне слово пан барон,

Чи прийде білет княгині,-

Весь твій труд в одній хвилині

В пил розсиплеться, мов сон.

Так-то, любий мій Бабаю!

Силу ту я добре знаю,

А як знаю - не боюсь.

Адже ж я не в тім'я битий

І для себе вмів зробити

Там протекційку якусь.

При дворі коло цариці

Є на місці фельдшериці

Малпа Фрузя, удова:

Ніби лікарка потрошка,

Ніби знахарка, ворожка,

А вродлива, як сова.

Хоч давно вже не панянка

І страшна емансипантка,

Всіх ненавидить мужчин,

А до мене потихенько,

Чує щось її серденько,-

Звісно, що не без причин.

Правду рікши, у цариці

Я їй місце фельдшериці

Виєднав - і дуже рад;

А тепер вона, небоже,

Все в дворі зробити може,

Всіх на свій звертає лад.

Та хоч би мене й не знала,

То за мною би обстала,

Бо не любить Вовка - страх.

Чом не любить - се я знаю

І скажу тобі, Бабаю,-

Швидше нам минеться шлях.

Ще як з Вовком мандрував я,

Раз в чужину заблукав я

Аж над море, в Малпин край.

Змучені оба, голодні,

Нічого зловить не годні,

Хоч лягай та умирай.

Глянь - між скалами криївка,

Малпи Фрузі се домівка,

От Неситий повіда:

«Йди, Микито, в сю хатину,

Може, нас приймуть в гостину,

Бо тяжка нам тут біда».

Йду я, входжу - серед хати

Малпа, наче чорт лабатий.

А круг неї діточки,

Та такі вам обридливі!

Чортенята всі правдиві,

Щи аж страшно, бідочки.

Визвірились всі на мене,

Аж пробігло щось студене

Попід шкіру - тьфу, пропадь!

Очі всі повитріщали,

Зуби так понаставляли,-

Думалось: от-от з'їдять.

А Малпиня, та прочвара,

ІІідступа, мов чорна хмара:

«Що вам треба? Хто ви є?»

Ну, я їй давай брехати:

«Я прийшов, щоб вам віддати

Ушановання своє.

Із далекого Підгір'я

Богомільний, чесний звір я

І, мабуть, свояк ваш єсть,-

З прощі йду - та, чувши масу

Про красу і мудрість вашу,

Я прийшов віддать вам честь».

Подобріла Малпа зараз,

Від, тих слів аж облизалась.

«Прошу сісти! Так, значить,

Ви про мене щось чували?» -

«Пані, ах, які похвали

Фама скрізь про вас кричить!

А сі любі ангелятка -

Ваші діточки? А татка,

Певно, дома десь нема?» -

«Ох, мій пане, я вдовиця!

Та вам, може б, поживиться?

Зараз зладжу я сама!»

«О спасибі, люба пані!

(А в кишках, мов в барабані,

Пусто, марша тне живіт!)

Їсти в вас я й не посмів би!

Вашим любим словом хтів би

Ум свій, серце напоїть!»

«Бачу, друже, що ти чемний,

І розумний, і приємний,-

Любий гість мені такий!

Будем говорити много,

Та проте поперед всього

Зараз їж мені і пий!»

І метнулась до комірка,

Принесла аж три тарілки

М'яса, шницлів, ковбаси:

Перед мене все приносить,

Потім сіла, та ще й просить:

«Їж! Чом більше не їси?»

Ну, я їм, аж хата хоцить!

Малпа тим часом розводить

Теревені всі свої

Про жіночі нерви ніжні,

Про мужчин чуття побіжні,

Про рабство жінок в сім'ї.

Про «небіжчика» спімнула

Та й тяженько так зітхнула:

«Він мене не розумів!»

Далі скочила в культуру,

Ворожбу, літературу,

Стрій, політику і спів.

Я потакую й смакую,

Та для форми десь-якую

Опозицію зведу;

Малпа спорить, гарячиться,

Бачу, потік не скінчиться,

Тож, наївшись, більш не жду.

«Пані люба, я щасливий,

Що такий тут скарб правдивий

Несподівано знайшов!

Тут скріпив я тіло й душу,

Та простіть, спішити мушу,

Та прийду швиденько знов».

Малпа щось там ще плескала,

Я не слухав, як дам драла,

Коло Вовка опинивсь.

«Ах, Микито, я тут гину,

А ти там цілу годину!

Ну, приніс що? Пожививсь?»

«Пожививсь,- говорю,- брате,

Та з собою страву брати

Не подоба, просто стид.

То ти йди до хати, друже,

Малпа гостям рада дуже,

То й тебе вона вгостить».

Вовк у хату. Я се бачу,

Добре знаю вовчу вдачу,

То під стінку притуливсь,

Слухаю. Ось Вовк вітаєсь,

Малпа щось його питаєсь,-

Вовк на лавці розваливсь.

«Дай обідать, Малпо глупа!

А се що? Чортяток купа?

Ну, та й погань, боже крий!

Та-бо й ти - хай дундер свисне!

Глянеш - молоко аж кисне…

Ну, а де твій чорт старий?»

Так Вовчисько ляпав здуру.

А втім Малпа цеглу з муру

Як ухопить, як шпурне

В саму морду - боже любий!

Висипала штири зуби…

Мій Неситий як ревне!

Був би Малпу вбив на місці,

Ба, коли Малпи звинниці,

Як не скочать діточки:

Сей камінням Вовка пряжить,

Той знов очі видрать важить,

Двоє хапле за дрючки.

Лущать, б'ють без милосердя!

Ледво-не-ледво відпер я

Двері й крикнув: «Вовче, йди!»

От він вискочив в тій хвили,

Бо були б його убили,

Ніби гамана жиди.

Відтоді у Малпи Фрузі

Став я в ласках по заслузі,

Вовк же гірший полину.

Тож я вірю щастю свому:

Серед бурі, серед грому

Інші тонуть, я сплину».

Отака велась розмова,

Поки шляхом Лис до Львова

Враз з Бабаєм дочвалав!

Саме в пообідню пору

На майдані просто двору

Він на суднім місці став.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

Повідають мудрі люде:

Прибудь розум, щастя буде.

Того й Лис державсь усе:

Хоч мороз шкребе по тілі,

Але рухи бистрі, смілі,

Гордо голову несе.

Так він виступив охоче:

Всі на нього вперли очі,

Всім зробилось прикро так,

Мов чекали грому, бурі…

Між ряди німі, понурі

Лис вступив, мов весельчак.

«Га, убійце ти проклятий!

Ти ще смієш тут ставати? -

Грізно з трону крикнув цар.-

Гляньте, панство, він ступає

Так свобідно, мов не знає,

Як гидкий прислав нам дар.

Га, ти міх брехень і зради!

Ні, не надійся пощади!

Яця ти на смерть загриз!

Цап, твій спільник в Яця смерти,

Вже на штуки є роздертий,-

Се й тебе жде, пане Лис!»

Лис поблід, почав тремтіти,

Наче перший раз на світі

Новину таку почув;

Далі, руки заламавши

І лице слізьми облявши.

На все горло так зарув:

«Ой-ой-ой, годино чорна!

Яць загиб, душа моторна,

І проклятий Цап іздох!

Ох, окрадений Микито,

Твій найбільший скарб десь скрито!

Що ж почну я! Ох-ох-ох!»

«Що се ти верзеш, брехуне?» -

Цар до нього гнівно суне.

«Царю, вбий мене тепер!

Се ж мій скарб пропав безцінний,

То й я жити вже не склінний,

Ліпше б я відразу вмер!

Га, я думав, що на Яця

І на Цапа можна здаться.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Лис Микита - Iван Франко бесплатно.
Похожие на Лис Микита - Iван Франко книги

Оставить комментарий