Рейтинговые книги
Читем онлайн Лис Микита - Iван Франко

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 13

Та й до нього промовляю:

«Синку любий, заспокійсь!

Віщий сон сьогодні мав я -

І на тебе вже чекав я,-

Проковтну тебе як стій!» -

«Ну,- Баран рік,- богу слава

Та й тобі, судьбо ласкава!

От тепер в душі спокій.

Пане любий, стійте ж тутка!

Я на горбик вийду хутко,

Розбіжусь і просто в рот

Кинусь вам, а ви ковтайте

І, ковтаючи, згадайте:

Так вмирає патріот!»

Треба ж дурня, щоб згодиться!

Мій Баран як розбіжиться

Та й рогами в лоб мене

Як не грюкне! Я скрутився

Та й зомлілий покотився,

А Баран як не чкурне!

От я встав, аж плачу з болю.

Проклинаю злую долю

Та й клену нерозум свій.

«Чи то я овечий батько?

Чом не вхопив швидко, гладко

Барана й не з'їв як стій?

Всьому винна та чутливість!

Пощо мав я терпеливість

Слухать теревенів всіх?

Ну, тепер не зловиш, Грицю!

Затверджу чуття, як крицю.

Я голодний! Се не сміх!»

Отаке постановивши,

Зуби міцно заціпивши,

Я пішов у дальший шлях.

Лізу, лізу, шкандибаю,

Чоловіка надибаю,-

Кравчик був, мені й не страх.

Скоро лиш його я зочив,

То й до нього я прискочив:

«Кравче, кравче, з'їм тебе!

Не тікай, не боронися!

Не благай і не просися,

Бо в кишках мене шкребе!»

«Я тікати - не прудкий,

Борониться заслабкий,

А проситься - хто повірить?

Тільки ж: як мене з'їси?

Трошки замалий єси.

Ну, позволь тебе помірить!»

Поки я поміркував,

Злегка він мені приклав

До хребта своє мірило,

Потім враз хахап за хвіст,

Як не швасне разів з шість,-

Аж на серці зав'ялило.

«Ой,- кричу,- що робиш, кравче?»

«Маєш! Щоб ти знав назавше:

Чоловіка не займай!» -

«Ой, не буду, поки жити!»

Та кравець, лихий, сердитий,

Б'є та й б'є, хоч ти конай.

Що я вию, що ридаю,

Що кленуся і благаю,-

Він за хвіст мене держить

Та й перешить, повен злості,-

Швидко, бачиться, від кості

Шкіра й м'ясо відлетить.

Чую я, що ось вже гину!

Як не шарпнув - половину

Власного хвоста урвав!

А тоді давай бог ноги!

Як забіг я до берлоги,

То три дні відхорував.

Отаке-то вовче лихо!

Ну, скажіть, як бути тихо,

На таке не нарікать?

А тепер іще вдодатку

Зрадник Лис цареві-батьку

Кинувся на нас брехать!

Ні вже, ні, я не потішусь.

Ще поплачу та й повішусь!» -

Так Неситий гомонів.

Спав Бурмило вже й Мурлика,-

То Неситий з горя, з лиха

Всі три саламахи з'їв.

ПІСНЯ ВОСЬМА

Вранці-рано по сніданні

В подорожньому убранні

Лис царю вклонивсь до ніг.

«Царю, будь мій рідний тато,

Поблагослови в се свято,

Щоб на прощу йти я міг!»

Лев сказав: «То шкода, сину,

Що так швидко йдеш в чужину!»-

«Царю,- скрикнув Лис,- ох, цить!

Серце в мене краєсь тоже!

Та що вдіємо! Що боже,

Богу треба заплатить!»

Лев сказав: «Так, так, мій друже!

Радує мене се дуже,

Що такий побожний ти,

Рад би я тобі й від себе

Для мандрівної потреби

Хоч чим-будь допомогти».

«Ца… рю,- хлипав Лис крізь плач,-

Дуже ласкав ти… Ось бач:

Я і торби в путь не маю!

А в Медведя у Бурмила

Доброго кожуха сила,-

Він шматок віддасть, я знаю…»

«Схоче чи не схоче дати,

Ми накажемо зідрати! -

Мовив Лев.- Ну, ще чого?» -

«Дуже ласкав ти, мій царю!

Чобіток би ще хоч пару.

Бач, я босий! Як його

Тільки світ чимчикувати,

Ноги шпигать та збивати!

Скалічію де-небудь!

А он має Вовк дві парі,

То одну чей схоче в дарі

Відступить мені в ту путь».

«Що там схоче чи не схоче! -

Крикнув Лев та аж тупоче.-

Гей, там! У тюрму підіть,

Із Бурмила торбу здріте,

А з Неситого здійміте

Пару Лисові чобіт!

Ви ж, моя дружино славна,

Щоб усім зробилась явна

Ласка наша для Микити,

Проведіть його з гонором

До могили там, під бором!

Я ж іще піду спочити».

І потюпав Лис мій гладко.

Смирний, тихий, як ягнятко,

При торбині, з костуром…

А круг нього, мов ворони,

Всі бояри та барони

Проводжають всім двором!

Цап - секретар гоноровий,

Зайць - гвардиста народовий,

Поруч Лиса дружно йдуть.

Хоч і як розмова мила,

Та вже ось тога могила,

Попрощаться треба тут!

Лис Микита промовляє,

Сльози рукавом втирає:

«Ах, Яцуню, притулись!..

Я… з тобою розстаюся!

Ах, подумати боюся,

Жаль пройма мене наскрізь!

Ох, Базильку, любий друже!

Я тебе люблю так дуже,

Що без тебе й жить не рад.

Не відмов же просьбі моїй,

Ще шматок дороги тої

Проведи мене як брат!»

Се сказавши, просльозився,

Їм у ноги поклонився.

«Ви оба з-між всіх звірів

Справедливі й непорочні,

Лиш траву й листочки сочні

Все їсте - і я так їв!

Про убійства, про рабунки

В вас немає ані думки,

Вам м'ясних не хочесь страв.

Вас-то, щирі, праві душі,

Я, пустинником ще бувши,

За взірець собі обрав».

Так-то лестними словами

Лис їх знадив, аж до ями

Лисової підійшли.

«Слухай,- каже Лис,- Базильку,

Ти зажди на нас тут хвильку,

Ось траву собі щипли!

Ти ж, Яцуню, любий свату,

Потрудись зо мною в хату!

Знаєш, жінка там моя

Як почує чутку тую,

Що на прощу я мандрую,

То-то буде плач!.. А я

Страх не рад з жінками плакать

І не вмію забалакать.

Ти потішить їх гаразд!

Мій Яцуню, ти в тім справний!

Тож ходи, мій друже давний,

Вид твій духу її додасть!»

Серце в Заяця добряче:

Вчув се й мало сам не плаче.

«Бідна жінка! - він озвавсь.-

Я її, як рідну маму,

Рад любить!» І в лисю яму

Він з Микитою попхавсь.

Входять - боже! Серед ями

Микитиха з діточками

Плаче, сліз потоки ллє!

Як побачила Микиту,

Схопилась… «Микито! Ти тут!

Діти! Батько ваш жиє!»

Ну Микиту цілувати

І до серця пригортати!

«Любий! Що ж? Біда пройшла?

Говори-бо швидше, швидше!

Я гадала, що ти згиб вже…

Ох, що сліз я пролила!»

«Радуймось! - сказав Микита.-

Цар наш - славою покрита

Будь його держава вся! -

Дарував мені провини,

І від нинішньої днини

В ласці царській тішусь я.

Вороги ж мої запеклі

Десь там нині ледве теплі:

Царський гнів їх б'є всіх трьох:

Кіт, Неситий і Бурмило

Мусили стулити рило,

Ще й попали в темний льох.

А отсей фальшивий паяц,

Що свідчив на мене, Заяць,

Відданий мені у власть:

Чи живим його лишити,

Чи відразу задушити,

Скоро викупу не дасть!»

Як почув се Яць сарако,

Стало так йому ніяко,

Мовби хорт за ним туй-туй.

«Базю! - крикнув.- Чесний отче,

Лис мене тут з'їсти хоче!

Базю, Базю, ох, рятуй!»

«Зараз тихо будь, драбуго!» -

Крикнув Лис і вхопив туго

Зайця й горло перегриз.

«Ось тобі від мене штука!

І всім злюкам то наука,

Щоб Микити стереглись!»

А відтак, поссавши крови,

Лис Микита втішно мовив:

«Та й смачний же, бестіон.

Діти, нині на вечерю

Маєм з Заяця печеню!

Славний буде потім сон!

А тепер послухай, люба,

Як мені грозила згуба

І як вибрехався я!»

І, розсівшися вигідно,

Розповів усе довідно

З початку аж до кінця.

А Лисиця й Лисенята

Посідали коло тата -

То сміються, то тремтять.

«Голово моя ти мила! -

Так Лисиця говорила.-

Ну, та й знав ти, як їх взять!

Лиш одно тото негарно,

Що ти нас покинеш марно

І на прошу йдеш кудись».

«Жінко,- скрикнув Лис поспішно,-

Ти гадаєш, що я дійсно

Зараз дурень став якийсь?

Там, де смерть перед очима,

То плелось, що тільки слина

Приносила на язик.

Чи я паломник, абощо?

Що там Лев мені і проща?

Я тепер сміюся з них!

Най їсть сіль, в кого оскома!

Я ж лишусь з тобою дома,

А про прощу ні ду-ду!»

Втім почувся крик знадвору:

«Яцю, де ти? Кільку пору

Я вже тут на тебе жду!»

Вибіг Лис. «Базильку, друже,

Ти не гнівайся так дуже!

Нічим нам тебе занять.

Яць там з жінкою моєю,

І з маленькою сім'єю

Преприязно гомонять».

«Кажеш: гомонять приязно?

Але ж бо я чув виразно

Яців крик: «Рятуй!» - ряс Цап.

«Правда,- Лис рік,- як Лисиця

Вчула, що нам тре проститься,

Вмліла і на землю хляп!

Тут-то Яць - здоров най буде! -

Жбухнув їй води на груди

Та й почав рятунку звать:

«Ой-ой-ой, рятуй, Базильку,

Моя тітка вмре за хвильку!»

Та тепер вже благодать».

«Ну, то дякувати богу!

Я гадав, що Яця мого

Там зо шкіри хто дере».-

«Базю, чи ж тобі не стидно?

Яць прийде, лиш що не видно,

Ще й дарунків набере.

Базю, бородатий ребе,

В мене просьба є до тебе!

Бачиш, цар мені казав,

Щоб, заким ще рушу з дому,

Про одну річ, нам відому,

Лист йому я написав.

Отже, поки Яць там бавивсь

З жінкою й дітьми, я справивсь:

Два грубезнії листи

Написав. Тебе, мій друже,

Я просити хочу дуже

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 13
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Лис Микита - Iван Франко бесплатно.
Похожие на Лис Микита - Iван Франко книги

Оставить комментарий