Два долари підліткам, чотири — Стівові Бернгардту й жмуток папірців Джонні — три десятки, п’ятірка і долар. Великої радості хазяїн не виявляв, проте був досить жвавий. Якщо цей довгий худий молодик з миловидою блондиночкою знов поставить на третій сектор, він, хазяїн, — напевне поверне своє. Поки молодикові гроші на кону, вони ще нічиї. А якщо він забере їх і піде? Дарма, хазяїн за сьогодні вже накрутив на колесі тисячу, то міг дозволити собі наприкінці й трохи потрусити гаманом. Чутка про те, що на колесі Сола Драммора був великий виграш, розлетиться швидко, і вже завтра сюди набіжать гравці, тільки встигай крутити. Такий виграш — добра реклама.
— Ставте куди кому до вподоби, — проспівав він.
Кілька чоловік із натовпу, протиснувшись наперед, і собі ставили на кін десяти- й двадцятип’ятицентовики. Та хазяїн дивився тільки на одного гравця.
— Ну що, приятелю? Є охота зірвати великий куш? Джонні обернувся до Сейри.
— А ти як… Гей, що з тобою? Ти біла мов привид.
— Живіт схопило, — відказала вона, силувано всміхнувшись. — Мабуть, від сосиски. Може, поїдемо додому?
— Ну звісно. Ще б пак. — Він уже забирав з кону жмуток зім’ятих папірців, коли це очі його знову спинились на колесі.
Дбайливе тепло, що сяйнуло було в них, миттю згасло. Вони знов неначе потемніли, стали холодні й зосереджені. «Він дивиться на це колесо, як хлопчисько на свій власний мурашник», — подумала Сейра.
— Ще хвилинку, — мовив він.
— Гаразд, — відказала Сейра.
Тим часом їй усе дужче паморочилося в голові і млоїло в шлунку. А до того ще й бурувало нижче в животі, і це їй дуже не подобалось. Господи, аби тільки не пронесло…
Раптом вона подумала: «Він не заспокоїться, аж поки не програє все».
А потім, з дивною впевненістю: «Але він не програє».
— То як, приятелю? — запитав хазяїн. — Сюди чи туди, пан чи пропав?
— Узяв чи про…в, — докинув один з різноробів, і в натовпі почувся нервовий смішок.
Голова в Сейри йшла обертом. Раптом Джонні посунув свої папірці та монети на ріг кону.
— Що ви робите? — запитав хазяїн, щиро вражений.
— Усе на дев’ятнадцять, — відказав Джонні.
Сейра мало не застогнала, але стрималась. У натовпі зашепотілися.
— Не заривайтеся, — мовив Стів Бернгардт на вухо Джонні.
Джонні не відповів. Він утупився в колесо поглядом, у якому було щось близьке до байдужості. Очі його здавалися майже фіолетовими.
Раптом почувся якийсь дзенькіт, і Сейра в першу мить подумала, що то дзвенить їй у вухах. Та потім побачила, як інші гравці, що вже поставили гроші на кін, забирають їх, залишаючи Джонні грати самого.
«Ні! — хотілось гукнути їй. — Не можна так, не можна йому самому, це нечесно…»
Вона прикусила губу. Боялася розтулити рота, щоб її не вивернуло. З животом було зовсім погано. Вона побачила купку грошей, виграних Джонні, що самотньо лежала на кону під яскравим світлом голих лампочок. П’ятдесят чотири долари — а виграш на окреме число був десять до одного.
Хазяїн облизав губи.
— Містере, за законом штату, я не маю права приймати на окремий номер ставок понад два долари.
— Ану, крути! — рикнув Бернгардт. — За законом не можна приймати понад десять на сектор, а ти щойно дав йому поставити вісімнадцять. Що — перебздів?
— Та ні, я просто…
— Крутіть, — уривчасто мовив Джонні. — А ні, то я піду. Моїй дівчині нездужається.
Хазяїн обвів очима натовп глядачів. Ті дивилися на нього з неприхованою ворожістю. Кепсько. Не розуміють, що цей дивак кидає гроші на вітер, а він хоче його стримати. А, під три чорти. Всім однаково не догодиш. Хай він собі хоч догори ногами стане й програється до решти, то хоч можна буде зачинити на ніч.
— Гаразд, — промовив він. — Якщо серед вас нема державного інспектора… — І повернувся до колеса. — Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться…
Він крутнув колесо, і цифри враз злилися в суцільну пляму. Якийсь час — здавалося, куди довше, ніж насправді, — не чути було ані звуку, тільки дзижчало Колесо Фортуни, десь хляпав на вечірньому вітрі край тенту і болісно стугоніло у Сейри в голові. Вона подумки просила Джонні, щоб той обняв її, але він стояв незворушно, поклавши руки на кін і прикипівши очима до колеса, яке начебто налаштувалось крутитися вічно.
Нарешті його оберти сповільнились так, що Сейра змогла розрізняти цифри й побачила 19 — одиницю та дев’ятку, виписані ясно-червоною фарбою на чорному тлі. Вони мигтіли вгору-вниз, вгору-вниз. Плавке дзижчання колеса змінилося рівномірним поклацуванням, що гучно лунало серед тиші.
Тепер номери проходили повз стрілку дедалі повільніше.
Один із різноробів здивовано вигукнув:
— Ох ти ж чорт, воно таки зупиняється!
Джонні стояв спокійно, дивився на колесо, і тепер Сейрі здавалося (може, через недужний стан — тепер живіт їй болісно хапало й викручувало через однакові проміжки часу), ніби очі в нього стали майже чорні. Джекіл і Хайд, подумала вона й зненацька відчула перед ним незбагненний, підсвідомий страх.
Клац, клац, клац, клац…
Колесо прокладало другий сектор, поминуло 15 і 16, клацнуло на 17, а тоді, ніби мить повагавшись, і на 18. Ще «клац» — і стрілка опинилася проти номера 19. Натовп затамував віддих. А колесо подалось іще трохи вперед, і зубчик уперся в кілок між 19 і 20. Якусь мить здавалося, що кілок не вдержить стрілку і останні рештки інерції от-от посунуть колесо на 20. Та інерції не вистачило, колесо хитнулось назад і завмерло.
Якусь хвилю натовп ще мовчав. Ніхто не озвався й звуком.
Потім один з підлітків мало не побожно прошепотів:
— Гей, містере, це ж ви виграли п’ятсот сорок доларів!
А Стів Бернгардт докинув:
— Зроду ще не бачив такої гри. Ніколи в житті.
І зрештою натовп вибухнув радісним криком. Джонні ляскали по спині, штурхали. Люди протискалися повз Сейру, щоб доторкнутись до нього, і на мить, коли їх заступили одне від одного, вона відчула себе геть нещасною, і її охопив панічний страх. Знесилену, нездатну опиратись, її штовхали сюди-туди, в животі у неї все переверталося, а перед очима, розплившись у десяток чорних кружал, і далі оберталося колесо. У наступну мить Джонні вже знову був з нею, і вона з кволою радістю побачила, що це справжній Джонні, а не ота зосереджена, схожа на манекен, подоба, яка стежила за останнім обертом колеса. Вигляд він мав зніяковілий і стурбований.
— Пробач мені, серденько, — сказав він, і цього було досить, щоб Сейра сповнилася любов’ю до нього.
— Та все ніби гаразд, — відказала вона, далеко не певна, чи це так.
Хазяїн прокашлявся.
— Колесо зачинено, — оголосив він. — Колесо зачинено.
Натовп невдоволено, але порозуміло загудів. Хазяїн поглянув на Джонні.
— Мені доведеться дати вам чек, молодий чоловіче. Я не тримаю тут стільки готівки.
— Гаразд, мені байдуже, — погодився Джонні. — Тільки швидше. Дівчині справді недобре.
— Де ж пак, чека він дасть! — сказав Стів Бернгардт з невимовним презирством. — Він дасть вам такого чека, що його жоден банк не візьме, а сам ще до зими буде ген у Флориді.
— Шановний добродію, — почав був хазяїн, — запевняю вас…
— Запевняй свою матір, може, вона тобі повірить, — урвав його Бернгардт.
Тоді зненацька перехилився через кін і сягнув рукою під прилавок.
— Гей! — заволав хазяїн. — Це ж грабунок!
Та його крик не справив на натовп ніякого враження.
— Ой, будь ласка… — пробурмотіла Сейра.
Голова в неї йшла обертом.
— Пропади вони пропадом, ті гроші, — раптом мовив Джонні. — Пропустіть нас, будь ласка. Дівчині погано.
— Та ви що! — вигукнув підліток із значком Джіммі Хендрікса, але й він сам, і його приятель неохоче відступили вбік.
— Ні, Джонні, — сказала Сейра, вже тільки зусиллям волі стримуючи нудоту. — Забери свої гроші.
П’ятсот доларів була тритижнева платня Джонні.
— Ану, жени гроші, дурисвіте! — гарикнув Бернгардт.
Він видобув з-під прилавка сигарну коробку, та, навіть не глянувши, відсунув її вбік, а тоді знову запустив руку під прилавок і цього разу витяг сталеву скриньку, пофарбовану в сіро-зелений колір. Скринька важко гупнула об кін.
