Сміялась на це так, начеб він уже був у її руках:
— Ха! Як захочу, то забуде за свої шахи і книжки, аж закуриться за ними.
— Ану, втни таку штуку, як ти така вже моцна!
— І втну!
Була переконана, що переможе. Кажете, що виглядає як крулевич проти неї? Те її зовсім не тривожить! Відомо, що не те гарне, що гарне, а те, що подобається…
У Сташки була своя тактика поводження з хлопцями, якою вона користувалася з раннього юнацтва і яка не підвела її ще в жодному випадку.
Сташка досить скоро усвідомила, що чекати, поки хтось з хлопців перший зверне на неї увагу, — це даремна трата часу. Так можна перечекати й найкращі свої роки. Не на неї будуть полювати, а вона сама буде вибиратись на лови, якщо не хоче залишитись одинокою і нікому не потрібною.
Тактика Сташки полягала в тому, що вона, наглядівши собі жертву, доти кружляла біля неї, доти уживала різних штучок, доки врешті він не заговорював з нею. Бувало й таке, що хлопці, вгадуючи Стащин маневр, вперто уникали знайомства з нею. Тоді Сташка створювала таку ситуацію, за якої він не міг не познайомитись з нею. Після цієї першої перемоги Сташка наче ненароком натякала облюбованій нею жертві, що вона щось знає про нього. При цьому Стаха робила таку таємничу міну, що навіть серйозний хлопець ловився на цей гачок. Він тепер перший шукав зустрічей з Сташкою, але не заради неї самої, а щоб вивідати оте щось про себе.
Сташка не раз дивувалась, які ті хлопці неглибокі в своєму самолюбстві, які до смішного легковірні!
Аби почати, а там воно і піде. І воно таки йшло уторованою доріжкою.
Сташка мала в своєму арсеналі цілу гаму чисто жіночих прийомів, які ні від кого не переймала, а просто природа обдарувала її цією здатністю, наче в компенсацію за не зовсім рівні ноги і оті кляті веснянки.
Стаха вміла так натурально повести очима, так глянути з-під вій, так впору опустити їх, так засміятись, так мило пересмикнути плечима, так весело й наївно щебетати, що хлопець, який на початку знайомства з Стахою був переконаний, буцімто конопаті не можуть бути героїнями його роману, безнадійно втрачав розум.
Досягнувши свого, химерна дівчина втрачала спортивний інтерес до упокорення об'єкта і починала гострити нігтики на іншу жертву.
Таку стратегію Сташка мала на думці застосувати і щодо Завадки. Але той виявився далекогляднішим від її попередніх поклонників, і коли дівчина з таємничою міною кинула, що вона щось знає про нього, Бронко не вловився на цього живця. Він зразу ж зметикував, що це лукаве дівчисько не може нічого цікавого знати про нього, а якщо й знає, то, напевно, якісь бабські плітки, на які йому плювати з високого дерева.
Проте Бронко вирішив прикинутись наївним і вдавати, що він зацікавлений її інтригою. Причиною цієї гри стало те, що фабрика Гольдштрома була однією з небагатьох об'єктів, який і досі не був охоплений робітничим рухом. Бронко зразу зміркував, що через цю рухливу, жваву і, як видно, самостійну дівчину можна було б прощупати грунт на фабриці Гольдштрома. Проте й Сташка була досить бита, щоб не помітити, що зацікавлення Бронка досить поверхове.
Він, правда, приходив на побачення, але розмови, які вів, мало сказати — не задовольняли, а просто-таки нудили Сташку. Наприклад, навіщо їй здалася така розмова:
— Ти довго працюєш вже у Гольдштрома?
— Ого, скоро буде сім років!
— Ха, або то праця — кіно, що має подобатись? Ха-ха-ха, який ти смішний. Я ще не бачила такого вар'ята, аби йому подобалося працювати… Ха-ха-ха!
— А що, лежати черевом догори?
— Смішний, а чого зараз черевом догори?… Можна й боком, аби на м'якому… ха-ха-ха.
— Що тут смішного? Слухай, а там у вас є вентиляція?
Сташка не розуміла навіть значення цього слова.
— Не розумієш? Продув, щоб пилюка від волокна не літала по фабриці.
— Смішний ти! А що кому шкодить, що вона літає? Тільки те хіба, що як вийдеш з цеху, то голова сива.
— Ти не забувай, що легені теж стають «сиві».
Сташка хихикнула в кулак.
— Ну і смішний!
Але Бронко продовжував прикидатись наївним.
— А ти знаєш, що, наприклад, у Радянському Союзі по таких фабриках є електричні вентилятори? Розумієш? Зіпсоване повітря проганяють, а вводять свіже; а вікна там по фабриках більші, ніж, слухай, двері у стодолі. Чекай, а ти взагалі чула що-небудь про Радянський Союз?
— От, знайшовся мені фраєр! А чому не чула? Але я там не хотіла б жити.
— Так? А то чому? Бо тобі наговорили, що за Збручем їдять всі з одного котла і сплять під одною веретою?
— Смішний! Я знаю, що це все байки! Ні… ні… Там всі жінки ходять в гімнастьорках і носять чоботи, а для мене зграбний мешт[146] — то все! Щоб як жінка була гарно одягнена, але як нема елегантного мешта, то все — до Дунаю!
— А якби я тобі показав фотографії, щоб ти на власні очі побачила жінок у платтях і мештах таких, як у нас носять?
Та Сташка вже не слухала його. Вкрай незадоволена, скубла ромашку, чи, як її називають у тих краях, королицю, «любить — не любить», і, ображена, з закопиленою губою, кидала пелюстки у канаву біля стежки, на якій стояла з Бронком.
Бігме, правду казали дівчата, коли попереджали її, що тому Завадці щось злегка бракує. Замість говорити дівчині приємні речі або бодай вести себе так, щоб вона могла говорити йому всякі милі серцю мадригали, він розводить їй про справи, які анітрохи її не обходять. Страшенно цікаво їй знати, що десь там, у Росії, робітники повиганяли гольдштромів і самі правлять фабрикою! Сташку могло б ще обходити в якійсь мірі те, що стосувалося б подій у Нашому, але що там, бозна-де, сталося таке, що в них ніколи не станеться (спробували б вони прогнати Гольдштрома з його фабрики, так завтра ж виглядали б з-за грат, як кури з койца[147] то яке їй діло до того?
Великий мені гріх знайшов: по цеху пилюка з волокна літає! А дома, коли тіпали коноплі, не літає пилюка?
А втім, і дурень скаже, що краще працювати в пилюці, ніж зовсім не мати праці. Не одна, а десять її подруг і ровесниць хотіли б бути на її місці, а цей буде тут торочити про якісь там вентилятори, чи як їх там!
Мама ще й тепер, по сімох роках, час від часу товче їй у голову, щоб шанувалася на роботі, хоч Стаха і без маминих наук знає це.
Стаха Кукурбівна числиться на фабриці Гольдштрома постійною робітницею, і вона гордиться цим, вбачаючи свою перевагу над сезонними робітниками.
Мала б вона розум, коли б, наслухавшись таких намовлянь, стала вимагати від Гольдштрома світла і свіжого повітря. Він, ого, з місця післав би її на свіже повітря! Спитати, хто б годував тоді її, люфтінспекторку?[148]
Ба, ані мови про те, що краще було б вродитись графинею, ніж дочкою прачки-поденщиці і сторожа; але Сташка, однак, не нарікає на долю. Нічого, нічого! Шість днів гарує, як віл, зате сьомого дня гуляє собі так, що має на цілий тиждень!
Ти-сь цали муй свят, Ти-сь єден серце скрада[149] —
затягнула Стаха наймодніший шлягер[150], щоб дати зрозуміти Бронкові, що така розмова її нудить.
Бронко й сам це збагнув. Щоб не перетягти струни, він перейшов на інші теми. Став її розпитувати, які фільми вона любить, яке її улюблене танго, хто її подружка від серця і таке інше.
Коли Сташка згодом почала вірити, що Бронкові прояснилося в голові і він зрозумів нарешті, про віщо треба говорити з дівчатами на побаченні, він запитав її знічев'я:
— Ти, а що б то було, коли б ви одного дня всі, як одна, не вийшли на роботу?
— Смішний! Такого ніколи не може бути. Як же ж Марися може не вийти на роботу, коли в неї двоє дітей?
