Форма входа
Книга онлайн » Разная литература » Современная зарубежная литература » Три листки за вікном - Шевчук Валерій Олександрович
Читем онлайн Три листки за вікном - Шевчук Валерій Олександрович
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Я крутнув головою. Переді мною стояло червоне як жар лице корчмаря.
– А хто платитиме? – спитало воно.
Я витяг гаманця. Брязнув усім, що в ньому було. Корчмар швидко змітав монети в долоню, начебто злизував їх своїм червоним, як борода, язиком.
Хтось заспівав. Похитувалися зелені хвилі. Десь далеко хтось когось гукав. Хтось танцював. Стукотів об долівку і хекав, а до горла мені почала підступати нудота. Регент подрімував, клюючи носом. Мені було бридко. «Ось що значить бути п'яним, – подумав гірко я. – Ось що значить приятелювати з зеленим змієм!»
Хтось затулив мені ззаду долонями очі, і я крутнувся. Зелена дівчина стояла за спиною. Поклала підборіддя мені на плече, і я почув її шепіт:
– Чи добре тобі зі мною, коханий? Чи добра була пісня, що я її співала?
– Ні, – сказав я. – Бо ти облудна.
– Отакої! – засміялася дівчина. – А я так старалася. Може, заспіваєш мені ти?
Яскраво-червона голова знову вигулькнула переді мною.
– За себе ти заплатив. А за приятеля?
– Виклав усі гроші, які мав, – сказав я мужньо і пішов до виходу.
Але до дверей не дійшов, хоч як вабило мене туди; там – сонце, яскравий день, співає червоний, як корчмар, півень, а тут – дим і погані зелені запахи. Корчмар схопив мене за полу й провис, як собака. Довкола застрибали якісь обличчя.
– Це що, грають вертеп? – спитав я. – Коли так, давайте!
– Дам! – сказав регент і вдарив мене в обличчя. – Бо ти повівся, як свиня: повів пригостити, а платити не хочеш!
Я впав і побачив, як до мене схиляється червона корчмарева голова.
– Чого тобі? – спитав з тугою я.
– Гроші, – відказав корчмар.
– Подивіться там, у кишені.
– Ті я вже забрав, – сказав корчмар. – Більше не маєш? Я ледве звівся і вийшов надвір. Полоскались у вітрі білі сувої полотна. Не було видно, до чого прив'язані, але затуляли світ, а може, намагалися зловити сонце. «Це як у притчі про Розум, – згадав я. – Але нічого не вийде! Ген, ви, що ловите, – крикнув я, – спіймаєте самих себе!»
РОЗДІЛ XVIII,
у якому Турчиновський оповідає про свою нову скруту й нове щастя
Після того відвідування шинку, любий читальнику, відчував я великий сором, бо вжиття трунків, як я вже казав, противне моїй натурі. Наступного дня мене заслужено вигнали з латинської школи за те, що тягаюсь із схизматиками по корчмах, – там був хтось із отців-ксьондзів, приставлений до нагляду за учнями. Звісно, це завдало мені скрути, бо знову я опинився без даху над головою і без заняття. Однак регент, новий мій знайомий, заспокоїв мене.
– Хоч твоя парсуна, – сказав мені відверто, – й не подобається мені, я допоможу. Сьогодні буде на службі єпископ, тож пореви добряче, може, запримітить тебе.
Вже давно звик не зважати на маленькі образи, трапляється доста й великих, тому змовчав і став чекати. Співав я вже як хорист, тож мав хоч таку втіху. В той день, коли нас слухав єпископ, мене знову охопило натхнення; зрештою, не для єпископа я старався: коли співаю, немає для мене ні світу, ні сторонніх думок. Я щиросердно переливав себе в чарівні звуки і, річ певна, відчував щастя такого перетворення. Ставав тінню звуку – ось вона, найвища втіха, чого так мало дає людині життя. У церкву вливалося крізь горішні вікна гаряче яскраве сонце, і, дивлячись на наскісно провішені стяги, я не міг не подумати, що звук – це поєднання такого сонця із людським надпоривом.
Єпископ Сильвестр Четверинський піднявся до нас на хори.
– Я чув тут новий чудовий голос, – сказав він. – Хто це буде?
Я скромно виступив наперед і прийняв благословення.
– Як тебе звати, сину мій?
– Ілля Турчиновський.
– Де живеш і звідки прийшов до наших країв?
– Живу поки що при школі, – сказав я. – А прийшов із Березані.
– Коли бажаєш, – сказав цей благодійник, – залишайсь у нас. Виділимо тобі плату, як годиться, а коли, то й у мене вдома співатимеш.
Я подячно вклонився.
Як бачиш, люб'язний читальнику, немає злого, щоб на добре не вийшло. Я подумки повторив цю приказку, застерігшись проти зурочення звичним плюванням через ліве плече, – звісно, вчинив те подумки, бо розмовляв у цей час зі своїм благодійником і тримав на обличчі гречну послушливість. Зирнув краєм ока на регента, але той криво всміхався, ніби не був задоволений із мого успіху.
«Чого він сердиться на мене, – подумав я, – адже я і в мислях не ношу супроти нього чогось лихого?»
І здалося мені раптом, що регент чимось нагадує моїх колишніх співподорожан-здирців. Я з'ясував: люди не такі й різноманітні, як здається, є їх кілька різновидів, які, змішуючись і перехрещуючись, всечасно повторюються в різних обличчях. Множинність таких облич і створює облудне переконання, що в житті нічого не повторюється. Я ж виразно відчував: оцей регент, як і мої колишні співподорожани, супротивні природі моїй. Кожен може помітити цей дивний житейський закон, і не відкриваю я тут чогось незвіданого. Таких супротилежних природі своїй я впізнаю віддалік, і вони пізнають мене. Натурі, очевидно, таке різновиддя бажане: все в ній ділиться на два світи. Вони довкола нас, як і сама матінка-природа, вони і у нас. Позичаємо їх із великого світу, оці виняткові супротилежності, і вони зчаста рухають діями нашими й почуттям. Живучи в малому світику, людина не завжди добачає цей закон, бо мимовільно оточує себе людьми собі сприйнятливими, але коли її викидає у широкий світ – цього годі не помітити. Хто хоче переконатися, що я правду віщаю, хай позбудеться даху над головою, тоді, читальнику, й уздриш оголений світ.
Коли єпископ пішов, регент наблизився до мене.
– Маєш нагоду віддячити ще раз своєму благодійнику, – він тицьнув пальцем собі в груди.
Я з жахом згадав недавнє відвідування шинку, і, певне, щось незвичайне відбилося на моєму обличчі, бо регент знову криво всміхнувся.
– Запишався?
– Та боже борони, – поспішив я заперечити. – У мене голо в кишенях, самі знаєте. Дістану платню, віддам вам половину, лишу собі тільки на хліб… – я говорив уривано, навіть із відчаєм. – А зараз, самі знаєте…
– Дивись мені, пико! – регент підніс мені до носа досить важкого кулака й промовисто похитав ним. – Ловлю тебе на слові. Спробуєш крутити – в мене розплата коротка.
Я помітив: нас тільки вдвох залишилося на хорах, всі інші розійшлися.
– Розплата в мене коротка! – повторив регент. З тугою зиркнув на стіну навпроти. Там був намальований Микола. Чорноокий і незворушний, він чимось нагадував мого супровідника – Страха.
«Коли можеш мені чимось дорікнути, – сказав я йому подумки, – дорікай! Я прийшов у цей світ такий, як є. Може, в тому перший мій гандж? І досі не знаю, чи добре це чи зле».
– Чого мовчиш? – спитав регент.
– Бо все сказав, – відповів я. – Так дивно ставитесь ви до мене…
Я допустився сміливості. А оскільки це сталося, зирнув співрозмовнику у вічі. Той нічого не відповів, лише криво всміхнувся, як робив це сьогодні не раз, і пішов од мене, звільна помахуючи руками. Я безсило присів на ослінець і знову подивився в темні Миколині очі.
«Отакий я, як бачиш. Нікчемний і ніякий, безсилий і за себе постояти – але живий я чоловік. Одне тільки непокоїть мене: чи є глузд в усіх тих нещастях, які людина переживає, йдучи дорогою життя?»
Микола мовчки й незворушно дивився на мене.
Я подумав таке:
«Світ розділено надвоє: з одного боку – світле, а з другого – темне. Ті, що на світлій стороні, бачать супротивне собі темним. Для тих, хто на темному боці, – темрява у світлому. На ознаку цього витворено символ орла й сови. Орел немічний уночі, сова – вдень. Ці дві площини зіштовхнуто у вічному двобої: вони затялися не на життя, а на смерть – кожен-бо має свою рацію і свої резони. Чи ж це необхідно і чи є в тому вищий розмисел?»
Дивний спокій бачив я у Миколиних темних очах. Холодне безмежжя відчув нараз, вдивляючись у ті очі, – те, чого й справді не дано людині осягти. Від того ще більше скулилася мені душа, а голос тихо заговорив.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Три листки за вікном - Шевчук Валерій Олександрович бесплатно.
Похожие на Три листки за вікном - Шевчук Валерій Олександрович книги
- Ты знаешь, что хочешь этого - Кристен Рупеньян - Современная зарубежная литература