- Я пробувала подзвонити їй на другий день, але вона трубки не взяла.
- Це не викликало у вас тривоги?
- Нi. Я нiчого такого не подумала... Вона взагалi була людиною не дуже врiвноваженою, частенька на неї находила нудьга, вона називала це "англiйський сплiн". Тодi цiлий день валялася у лiжку, гризла насiння i не вiдповiдала на дзвiнки.
- Гаразд. Давайте ще раз уточнимо дату, коли ви востаннє розмовляли з Гальчинською, - попросив Спiвак.
- Це було у четвер.
- Двадцять другого грудня?
- Так.
- О котрiй годинi?
- Десь пiдвечiр. Може, близько шостої. У кожному разi, надворi вже по-зимовому стемнiло.
- Можливо, її убито саме в цей час, - спiвчутливо промовив капiтан Андрiйко.
- Господи прости, - прошепотiла жiнка.
На кiлька секунд усi замовкли. Урвав мовчанку Спiвак.
- У мене до вас, Ганно Миколаївно, є таке запитання, - сказав слiдчий. - Ось уже минуло три тижнi з того часу, як ваша приятелька перестала вiдповiдати на дзвiнки i сама не подзвонила. Ви не задумувалися чому? Не поцiкавилися?
Жiнка нiчого не вiдповiла.
- Ви не заходили до неї на квартиру?
Шумейкова похитала головою.
- Так я вам скажу чому, - продовжив радник юстицiї. - Ви знали, що її на свiтi уже немає!
- Знала, - тяжко зiтхнула жiнка.
- Чому приховували це з самого початку нашої розмови? Удавали, нiбито це для вас новина?
Жiнка мовчала.
- А я вам скажу, - жорстко промовив слiдчий. - Ви боялися запитання: "Чому не звернулися до нас, не поцiкавилися?" Це ж не чужа була для вас людина. Ви, думаю, не маєте жодного вiдношення до трагедiї Гальчинської. Але чомусь побоялися. Чи, може, я помиляюсь? - додав пiсля паузи Спiвак.
- Нi, ви не помиляєтесь... Для мене самої це була трагiчна новина. Але я нiчого не побоялася.
- Вiд кого ви. дiзналися?
- Вiд сусiдiв.
- Так чому все-таки не прийшли до нас?
- Не хотiла брати грiх на душу - Людмила Йосипiвна уже покiнчила земнi дiла i стояла перед богом. Причому тут ви, - Шумейкова обвела поглядом мiлiцейський кабiнет. - Я знала лише про смерть, що вона померла. А те, що її убили, - Шумейкова знову перехрестилася, - це ви менi зараз сказали.
- Менi здається, особливого вiдгуку ваша дiяльнiсть у Гальчинської не мала, - вкинув капiтан. - Покiйна так i залишилася грiшницею.
- Все в руках божих, - у вiдповiдь на нетактовнiсть капiтана зауважила Шумейкова. - I не нам судити її.
Це було сказано так, наче жiнка замiсть вимовленого слова "нам" мала на думцi - "вам".
- Гаразд, перейдемо до iншого. - Спiвак узяв на столi капiтана верхнiй iз блокнотiв Гальчинської - подивився на його дату. - Вам знайомi такi записники?
- Нi.
- Їх вела Людмила Йосипiвна. Тут є неясностi, i, можливо, ви зможете допомогти дещо розшифрувати... - Вiн погортав блокнот. - Ну, наприклад, хто ще був з iнiцiалом "С"? Це iм'я чи прiзвище? Хто у неї був "С"?
- I нiяких цифр, тiльки дати. Остання позначка п'ятого вересня, - докинув капiтан.
- Вперше чую про якогось "С". - Шумейкова задумалася шепочучи: "С", "С"... - Нi, - i повторила, - не чула такого.
- Деякi записи ми уже розшифрували. Масажистiв, наприклад, iще декого. А от "С" i тут ще один такий самий таємничий iнiцiал "Б" зустрiчаються частенько. Поряд тiльки цифра 10 у цього "Б".
- О, про "Б" я здогадуюсь, - гiрко посмiхнулася Ганна Миколаївна. - Це найдешевший її коханець.
Посмiшка Шумейкової багато що пiдказала спостережливому раднику юстицiї. Певно, вiн не помилявся у своїх мiркуваннях про характер дружби двох самотнiх жiнок. Лiкар, людина з вищою освiтою, Шумейкова нiколи не забувала про багатства Гальчинської, звичайної спiвачки, про всi цi перснi, дiаманти, хоч i сама не зiзнавалася собi в цьому. Вiн звернув увагу, що пальцi Ганни Миколаївни прикрашали лише тоненький золотий перстеньок з червоним камiнцем i обручка, перенесена з правої руки на лiву, певно, пiсля смертi чоловiка. Це його дивувало: адже з усiх медичних фахiв найбiльш прибутковими були професiї дантистiв-технiкiв та гiнекологiв. Очевидно, Шумейкова належала до тiєї рiдкiсної рiзновидностi гiнекологiв, якi не ведуть приватної практики, з тих чи iнших причин не роблять пiдпiльних абортiв тощо.
- Теж коханець?! - не витримав капiтан.
- Ну, якщо я не помиляюсь, йдеться про Бородiя. Цього довелося знати. Людмила Йосипiвна прислала його вставити менi новий замок у дверях. Це - столяр з рембуду, алкоголiк. Цього вона запрошувала найчастiше i напувала горiлкою... Йому вистачало однiєї пляшки "Московської", "Росiйської" або будь-якої, i пiсля цього вiн, очевидно, ставав ручним. Тому - десять, вартiсть пляшки, - Шумейкова не стрималася i знову гiрко посмiхнулася.
- Рембуд Шевченкiвського району?
- Напевне.
- Що iще ви могли б додати у цiй справi? - питав Андрiйко, закiнчуючи писати протокол.
Шумейкова узялася за берет, розумiючи, що допит закiнчився i її зараз вiдпустять.
- Бiльше нiчого.
- Ну ось, прочитайте i пiдпишiть, - пiдсунув жiнцi капiтан заповненi аркушики. - Ось тут.
Жiнка вiдклала берет, узяла з рук капiтана ручку i розписалася не читаючи.
- Гаразд, - пiдсумував Андрiйко. - Ми вам дуже вдячнi за допомогу.
- Якщо пригадаєте що-небудь цiкаве, може, все ж згадаєте, хто цей "С"... Подзвонiть сюди. Це важливо, - вкинув Спiвак.
- У будь-який час, - сказав капiтан. - Ось вам телефон, - i вiн простягнув жiнцi папiрець.
Коли за жiнкою зачинилися дверi, Спiвак задумливо промовив:
- Думаю, Остапе Володимировичу, Шумейкова нам багато допомогла... Тепер ми можемо уточнити алiбi пiдозрюваних. Цей останнiй телефонний дзвiнок i є, певно, рискою мiж життям i смертю Гальчинської...
- Так, Петре Яковичу, - пiдтримав його капiтан. - I визначено годину, що дуже важливо.
- Значить, допоможемо нашому Чубачу встановити час смертi Гальчинської. Експертиза їхня, - посмiхнувся Спiвак, - не змогла цього зробити, так ми їм допоможемо.
- Петре Яковичу, а чи можна довiряти Шумейковiй у всьому? зауважив капiтан - Зокрема, щодо дати її останнього дзвiнка. Вона поводиться дещо пiдозрiло як на меле. Намагалася приховати, наприклад, що й до нашої розмови знала про смерть чи й убивство приятельки... Якщо введе нас в оману, це потягне за собою фальшивi алiбi.
- Як радять древнi, сумнiвайся у всьому. Будемо сумнiватися, Остапе Володимировичу, але у нас нiчого iншого немає... Моя iнтуїцiя пiдказує, що Шумейкоза сказала правду. Яка їй вигода обдурювати кас iз цiєю датою? I потiм, здається, вона iстинно побожна i справдi сподiвалася навернути Гальчинську на шлях праведний. Можливо, тут таки зiграло свою роль i багатство Людмили Йосипiвни. Шумейкова прагнула привернути жiнку до бога, щоб цiнностi не потрапили до якихось грiховодникiв, а на благо церкви i вiруючих.
- Треба думати. Розжувати це.
- Думати, Остапе Володимировичу, нам з вами завжди треба. Це правда.
- I ще одне, Петре Яковичу, що менi спало на думку. Хутро, плаття, iншi речi Гальчинської ми знайшли у племiнниць. А де подiлися той перстень з величезним дiамантом, дiамантовi сережка?.. Може, погане шукали?
- Навряд. З вашим досвiдом, Остапе Володимировичу!.. Ви не могли нiчого пропустити, - зробив комплiмент капiтановi радник юстицiї. - Дiаманти, певно, були на убитiй, i їх забрав убивця. Власне, заради них вiн i пiшов на злочин. Ось Шумейкова розповiла, що вдома Гальчинська чiпляла на себе свої найкращi прикраси i милувалася ними. На вулицi косити їх боялася. А яка жiнка втерпить, щоб не начепити таку красу на себе - хоч вдома! Не для когось, не для публiки, а для самої себе. Є у жiнок така слабинка. - Спiвак замовк на кiлька секунд, потiм сказав: - Що ж, Остапе Володимировичу, я гадаю, можемо пiдвести якiсь пiдсумки i накреслити найближчi заходи. Попробуємо глибше вивчити оточення Гальчинської. Будемо починати з повоєнних рокiв i до останнiх днiв: де працювала, чи були в колективi чоловiки, iм'я або прiзвище яких починалося з лiтери "С", чи були сусiди з таким iнiцiалом, знайомi i навiть знайомi знайомих. I не будемо поки що вiдкидати версiю: родичi, насамперед Гальчинська i Хоменкова з чоловiками. Треба водночас далi опрацьовувати i її. Використайте усi вашi оперативнi можливостi.
- Колосальна робота!
- "Така наша доля, мiй любий козаче", - продекламував слова з вiдомої пiснi Спiвак.
- Знаєте, Петре Яковичу, як хочете, а менi у головi, як кiлок, стирчить iще й отой есесiвець, що на фото. Це ж треба зберiгати це фото! Виходить, у вiйну Гальчинська була мiцно зв'язана з окупацiйною адмiнiстрацiєю, а може, й з гестапо. Поцiкавимось у комiтетi, можливо, щось є у них в архiвi. Проте трагедiя Гальчинської, менi здається, не вiдгомiн далеких часiв, а подiї сучаснi. Але, звичайно, перевiрити не завадить... Петре Яковичу, - раптом благальним тоном звернувся до капiтана Спiвак, - подзвонiть, будь ласка, чи вiльна чергова машина? Якби пiдкинули мене до прокуратури, я був би вдячний...
11
Раух не з'являвся два тижнi. Навiть не подзвонив. Люцiя не знала, що думати. Для чого тодi клопотався, щоб їй дозволили користуватися домашнiм телефоном, який з вересня мовчав? Сама вона не мала кому дзвонити, дiвчата з її курсу розлетiлися хто куди, та й телефони у киян, крiм кiлькох чиновникiв, що пiшли працювати до нiмцiв, в управи, полiцiю тощо, були вiдключенi з мiської мережi.
