А велетенський шматок Фана вже увійшов в атмосферу Землі. Сліпуче полум’я оповило його всього, яскраво освітлюючи той бік Землі, який вона, обертаючись, підставляла лід удар. Це була Маорія! Від зіткнення з частиною Фана Земля помітно здригнулася, рух її навколо Сонця сповільнився, зате майже одночасно в багатьох точках планети прокинулися вулкани, викидаючи розжарену лаву і стільки попелу, що скоро вся Земля була оповита непроглядним його шаром.
— А де ж Місяць? — раптом пролунав голос геофізика Коваленка. — Він пішов далеко від Землі!
— Так, але з роками, вірніше, через кілька століть сталося те, що є тепер насправді. Хай “ЛЯЛ-20” прискорить показ цього процесу.
І астронавти побачили, як Місяць, що ледве рухався до цього від Землі, немов стрибнув уперед і став по витягнутій орбіті обертатися навколо неї. Ще кілька хвилин, і орбіта перетворилася майже у кругову.
— Так Земля “піймала” собі супутника, — зауважив Туоруд. — Чи здогадувалися про це нові земляни?
— Приблизно, — відказав Добробас. — Наприкінці двадцятого століття нашої ери астроном Герстенкорн висунув теорію, за якою Місяць колись був захоплений Землею. Розкажіть, що ж насправді відбувалося на Землі після катастрофи?..
— Достеменно не знаємо. Гора Ні Пабар, як ми і розраховували, стала астероїдом і перетинала вже орбіту Плутона, коли частина Фана упала на Маорію. Про те, що Маорія загине, ми теж знали з розрахунків.
— Заждіть! — прохопилася художник Ксенія Василівна Євсєєва. — Я десь читала, що на Новій Зеландії дуже давно жили якісь маорі, вони спершу дуже багато знали, але згодом втратили знання і майже здичавіли.
— Цей процес забуття знань і поступового здичавіння простежується в історії майже всіх народів тої пори, — озвався академік Курганов. — Тепер багато що стає ясним і зрозумілим. Релігію породила людина, це незаперечно. Але богів створили не кращі представники людства. Хіба не так, Туоруде?
В залі запала напружена тиша. Туоруд здійняв догори руки, обвів поглядом зал і враз опустив їх:
— Так, люди Землі! Мій колега мовить голосом Вищої Правди, сильнішої за Вищу Думку Михфедчета!
В залі почувся важкий гул голосів. Було помітно, що заява Туоруда внесла деяке сум’яття в усталені думки і уяву ніпабаріян. Та ось Туоруд знову звів руки:
— Хай всі говорять одверто. І ми згодились, що так буде завжди. Отже, хай кожен вважає, що він має рацію, доки сам не впевниться у правді, яку обстоюватиме більшість. Терпіння і повага до думки кожного. Хай буде так! Хай говорить Кремг Зей далі!
“А Туоруд — дипломат, розумна голова!” — з задоволенням відзначив професор Петровський і, щоб іще піднести авторитет цього сергусіянина, звернувся до головного історика Ні Пабара жерця Котселема з запитанням:
— Скажіть, колего, чи не розходяться ваші думки з твердженням Кремга Зея про причини і наслідки катастрофи?
— О, ні! — звівся на своєму камені сивобородий, схожий на казкового чарівника Котселен. — Я старіший за сергусіянина роками, але у нього ясний розум, котрого вистачить на двох Котселенів! Говори, Кремг Зей!
Заява Котселена була вчасною. Напружені обличчя ніпабаріян пом’якшали, вони знову дивилися на промовця з повагою і довір’ям.
— Наші посланці, — вів далі Кремг Зей, — людей Землі попередили про наступ землетрусів і потопів. Багато людей загинуло. Однак ті, що виходили в море на великих човнах чи втікали у високі гори, врятувалися.
Зазвучав гонг, який кликав присутніх на перерву.
По обіді від астронавтів плазмольота перед Радою
Вищої Думки Ні Пабара виступив академік Курганов.
— Шановні колеги, — заговорив він. — Перш за все я хочу висловити щиру шану двом людям, представникам двох різних цивілізацій — головному радисту плазмольота Сергію Вікторовичу Чуєву, котрий, не шкодуючи життя, налагодив зв’язок з вами, і вченому Ні Пабара Кореню-Туоруду, зусиллями якого був здійснений зв’язок між нами. Я не знаю, як у вас відзначають заслуги героїв…
— Ці імена вже записано до Книги Живого Всесвіту, — промовив урочисто Котселен. — Крім того, на Ні Пабарі буде зведено дві однакові піраміди, вищі за піраміду Михфедчета!
Курганов від несподіванки хмикнув, поскріб потилицю, хотів щось заперечити, врешті, посміхаючись, підморгнув Сергію Вікторовичу Чуєву і різко змінив тему розмови:
— Шановні колеги розуміють, що в розпорядженні істориків нашої цивілізації було доволі древніх текстів, рукописів. Однак ми мало знали про далеке минуле тому, що не завжди вміли розгледіти за камуфляжем міфологічних форм реальні історичні факти. Це одне. Друге, і це головне, весь дух, усі зусилля людей нової цивілізації були спрямовані на створення кращого майбутнього. Представники нової цивілізації так воювали за це майбутнє, що за два тисячоліття дійшли до космічної ери. Людям вашої цивілізації для цього потрібна була допомога сергусіян.
— Це правда, — сумовито ствердив Котселен.
До вечора на круглому узвишші арени побувало багато вчених-ніпабаріян, майже всі астронавти плазмольота. І всіх мовчки і уважно вислухав Сергій Вікторович Чуєв. Останній заклик Курганова до програмування себе на пошук, на розв’язання немислимо складної задачі спершу викликав у нього невимовну жагу до роздумів, роботи і роботи. Однак думки були неясними і кволими. Сергій Вікторович, рушаючи з Лан до плазмольота, де жили астронавти, все оглядався, немов шукаючи когось у натовпі. Нарешті побачив Германа, ледь помітно повів оком, і син миттю опинився біля нього. Обіпершись на його плече, сивий і обважнілий Сергій Вікторович задоволено зітхнув. Несподівано запропонував:
— Ходімо, Германе, разом. Поговорити треба.
— Я ще багато чого не можу згадати, Германе, — говорив Сергій Вікторович синові. — Вірніше, немов би заново вчуся, чи що. Всі наші астронавти сприйняли історію з Ні Пабаром як сенсаційний, але реальний факт. А я все ще дивуюся, бо найдревніші дані про катастрофу надто вже точно сходяться.
— Це і є, батьку, свідчення про катаклізм, катастрофу, якої ледве уникли ніпабаріяни.
— Атож, — похмуро згодився батько. — А що, коли й справді?.. Курганов має рацію: повторення такого нещастя розумна істота допустити не має права. Треба думати, сину! На Раді Вищої Думки всі згодилися говорити відверто, але я не помітив, щоб ніпабаріяни були захоплені думками Курганова готуватися до нових несподіванок природи. Ніпабаріянці не розуміють, очевидно, небезпеки…
— Не все відразу, — розважливо мовив Герман. — Настане час — порозуміємося. Просто наші думки про призначення наукових досягнень ще дуже різняться. Он Натадмар каже, що по прибутті до Землі Ні Пабар стане на далекій орбіті і там обертатиметься ще років сто, доки не виросте нове покоління. Про це говорять жерці медицини, здебільшого прихильники Михфедчета.
