Власне кажучи, з присутністю батька можна й не рахуватися. Проте не насмілюється відкривати каси на його очах. Бере крісло з високою спинкою і відгороджує ним Аркадія. Так і треба. Очі не бачитимуть, серце не болітиме.
Катерина чує власне дихання, коли з усієї в'язки ключів вибирає той, що, на її думку, повинен би підходити до каси. Не підійшов! Ні цей, ні другий, ні третій, ні четвертий, а всіх ключів у в'язці шість. На п'ятому ключі Катерина раптом усвідомлює, що в касі комбінований замок.
Лише знаючи комбінацію цифр і відповідно до їх числа натискаючи кнопку, можна відчинити дверцята.
Та яка, яка ж це цифра? Чи знає її ще хтось, крім Аркадія? Більш ніж певна, що ні. Та як видобути в батька секрет, коли він заплющив око і навіть дивитись не хоче на Катерину? Чи не гнівається, що вона відірвала від нього Олену? А якщо вона перепробує всі комбінації чотиризначної цифри. Подумала так і зразу ж зрозуміла, що це безглуздя. Така робота могла б коштувати їй усього життя і не увінчатися успіхом. Та хоч розуміла, що це наївно, проте розраховувала на щасливий випадок. Не переставала пробувати, по-різному добираючи цифри. Упріла до того, що сорочка прилипла до плечей, і все дарма! Немає іншої ради. Доведеться позвати слюсаря — спеціаліста по вогнетривких касах, а тоді вміст каси перестане бути секретом навіть для сторонньої людини. Більш злісного жарту не могла їй втяти доля.
Катерина, не усвідомлюючи, що робить, обгризає ніготь за нігтем. Ану, ще раз попробує щастя. І коли напружувала думку над черговим добором чисел, погляд її ковзнув по стертій гравіровці кільця, на яке були надіті ключі.
Цифра! Два, сім (або вісім), п'ять і три, або знову п'ять. Тремтливими пальцями спробувала перший варіант, і замок відскочив, як від чародійного «сезам».
Грошові банкноти, якісь папери, стоси акцій — все це злилося перед її очима в одну строкату пляму, що переливалася, як рідина.
Втомлена від надлюдського душевного напруження, Катерина, стуливши повіки, припала головою до паперів, як до плеча коханої людини. Запах банкнотів, що перейшли не через одну тисячу людських пальців, зовсім одурманив Катерину. Який це дурень сказав, що гроші без запаху? Гроші мають, стверджує Катерина, своєрідний, непідмінний запах.
В касі (дарма що в першу хвилину здалося все пливучою рідиною) був ідеальний порядок. Банкноти перев'язані паперовою смужкою, на якій дрібним почерком виписана цифра «тисяча вісімсот». Смужка, очевидно, обгортала колись більшу суму, бо лежала на грошах зовсім вільно. Цифри на ній теж мінялись. Спочатку було чотири тисячі, потім перекреслено, залишилося три тисячі п'ятсот, потім і ця цифра закреслена, нарешті, дійшло до останньої суми — тисяча вісімсот. Акцій, чи, як їх у фінансовому світі називають, вартісних паперів, було рівно на п'ятдесят сім тисяч.
Катерина, не довіряючи дійсності, бере з купки акцій один папірець і розглядає його з усіх боків, як банкнот, на який є підозріння, що він фальшивий. Чи не бутафорне часом її щастя?
Здається, все в порядку. П'ятдесят сім тисяч злотих, тільки в іншому вигляді.
Ось її майбутнє. Ось передумова її щастя, її виняткового становища в суспільстві, зрештою, передумова її спокійної старості. А вінцем усього буде її одруження з доктором Безбородьком. Десятки арканів наставлялися на Філька, а він підійде до неї однієї і добровільно віддасть себе в руки.
Купа паперів перевтілюється в очах Катерини в реальні сцени її майбутнього життя, що з'являються і зникають, як на екрані.
Ось спальня в їхньому з Фільком домі. Кімната тоне у фіалково-золотистих спокійних тонах. Важкі полоси добротного натурального шовку тріумфальною дугою драпірують вікна і двері. Вони стушовують надто яскраві тони світла й звуків ззовні. Всю середину кімнати займає подружнє ліжко. Широке, низьке, вистелене пухкими матрацами. На ньому можна не тільки спати, але й качатися з кінця в кінець.
На її руці — голова Філька. Та голова пролежала на її руці всю ніч, може з відпочинками пролежати і цілий день, і нікому ніякого діла до того, що творять муж і жона у спальні.
Ось у неділю вранці виходить Катерина з церкви поряд з учорашніми своїми подружками (хоч, по правді, в Катерини немає подруг, є лише широке коло знайомих). Всі вони свіженькі, рум'яненькі, з природи чи від фарби, зграбненькі, як гірські кози, а вона спотворена передродовими плямами, обрезкла, неповоротка, суне перед собою живіт, як барабан. А проте її, а не будь-яку з них, веде під руку доктор Безбородько. І то ще як веде! Підтримує за лікоть і попереджає перед кожним видолинком на тротуарі, перед кожним камінчиком на вулиці. Ось приміщення товариства «Союз українок», вщерть набите жінками, але збори не розпочинаються, бо обіцяла прийти й затрималася член правління — пані докторова Безбородькова. Пані докторова може запізнитись і на півгодини, і на годину — збори без неї однаково не розпочнуться. Ніхто з членів правління не захоче псувати добрих взаємин з докторством Безбородьками.
Де та, що не позаздрила б Катерині?
А сестри?.. Хіба їм не належить що-небудь з батькової каси? Належить, Катерина не заперечує, а проте не отримають нічого. Досить з них того, що вона дасть їм притулок у власному домі, доки не повиходять заміж або не повлаштовуються десь на роботу. А якщо котра з них не зможе досягти ні того, ні другого, то залишиться при Катерині бавити дітей та наглядати за куховаркою, щоб менше крала (Мариню Катерина відправить).
А совість? Совість Катеринина буде спокійною, як сон здорової дитини. Її сестрички мають те, в чому її так скривдила природа: вроду. Кожна з них досить приваблива для того, щоб задурманити чоловіка, аби повів її, «голу», у церкву. Навіть Слава з своїми монгольськими вилицями і широким ротом знайде дурня, який полакомиться на неї.
Зрештою утримання салону (хай би й провінціальних масштабів!), де дівчата матимуть нагоду заводити знайомства з кавалерами, теж вимагатиме коштів. Це й буде їх часткою батьківської спадщини.
Коли б батько сам був спроможний вирішувати це питання, він, безперечно, призначив би Катерині найбільшу суму. Колись недвозначно натякнув про це Безбородькові у присутності самої Катерини.
Ні, вона, Катерина, діє розсудливо, а раз розсудливо, то й чесно.
Стоп, стоп! Але ж бо ці п'ятдесят тисяч не тільки таткова власність. В цій сумі, напевно, і чужі капітали. Досить таткові закрити очі, як почнуть з'являтись люди з фінансовими претензіями. Можливо, що з цих п'ятдесяти семи тисяч на її долю перепаде тільки сім? Ні, не бути цьому! На долю Катерини перепаде рівно п'ятдесят сім тисяч. За меншу Ціну не купити їй Безбородька. Про якісь чужі капітали вона й чути не хоче. Всіх жаліти — самому загинути. Кожний з вкладників, хто б він не був, не помре від того, що його капіталець залишиться у Катерини. Погорює, поскандалить, може, навіть дехто відхворіє, але все ж таки залишиться живим, а для неї втрата Філька рівнозначна фізичній смерті. Просто не пережила б, якби він дістався іншій. Якби була такою вродливою, як Неля, то сміялася б з того, що її Безбородько покинув. Завжди могла б запевнити, що це вона перша порвала з ним, і ніхто не сумнівався б у цьому. В її ж становищі вийти заміж за Філька — це виграти у долі всі номери лотереї підряд, а не вийти — програти останній гріш.
Катерина любить Безбородька. Це її перше і, напевно, останнє кохання. А проте фактор цей у поєдинку з світом не грає першої ролі. Любов, кажуть, вміє йти на жертви. Вміє любити для самої любові, нічого в заміну не вимагаючи для себе. Але любов — сліпа, а сліпий потребує проводиря. В її любові проводирем є амбіція, істинний гонор Річинських, небезпечний, безжальний до кожного, хто наступить на нього. І насамперед цей гонор наказує Катерині за всяку ціну одружити на собі Безбородька. Одружуючись з Безбородьком, вона покаже язика всім отим лялям з фарфоровими очима, які йшли об заклад (і це донесли Катерині!), що Безбородько тоді ожениться з найстаршою з Річинських, коли рак свисне. Послухають тепер вони самі ракової музики.
