Рейтинговые книги
Читем онлайн Айвенго - Скотт Вальтер

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Коли обидва супротивники роз’їхалися до різних кінців арени, тривожне очікування глядачів сягнуло межі; у глибокій тиші пролунав високий звук сурм, і супротивники, ніби дві блискавки, помчали назустріч один одному.

Коли вони зійшлися в герці, їхні списи розлетілися вщент по самі рукояті, а коні обидвох лицарів звилися дибки і, підкинувши груддя землі, відскочили назад. Змінивши списи, супротивники знову виїхали на середину арени. Цього разу храмовник ударив так влучно й сильно, що наконечник його списа ввійшов у самісіньку середину щита невідомого лицаря, і той злегка хитнувся в сідлі. Проте одразу ж і сам хрестоносець дістав потужний удар списом у забрало, попруга його сідла луснула, і Бріан де Буагільбер разом із конем упав на землю, зникнувши у хмарі пилу.

Зшаленівши від люті, храмовник скочив на ноги і, вихопивши меча, кинувся на свого кривдника. Одначе розпорядники турніру одразу ж нагадали йому, що правила суворо забороняють двобої у перший день лицарських змагань.

– Ми ще зустрінемося, – злісно прохрипів храмовник, відкинувши меча і ловлячи повіддя коня.

Обладунки Буагільбера були дуже зім’яті, сам він помітно кульгав, залишаючи бойовище.

Не сходячи з коня, лицар зажадав кубок вина й, осушивши його до дна, дав знак своєму сурмачеві кинути виклик решті лицарів – улаштовувачам турніру.

Першим на арену виїхав барон Фрон де Беф, справжній велетень у чорному панцирі. В обох супротивників списи зламались у першому ж зіткненні, але при цьому барон утратив рівновагу, трохи не вилетівши з сідла, і судді постановили, що він програв. Далі відбулася сутичка з бароном Мальвуазеном і була так само успішною, як і наступний бій із Гранменілем. Обидва визнали себе переможеними. Ральф де Віпонт поповнив список блискучих перемог незнайомця, з такою силою гепнувшись на землю, що кров заструменіла з-під його забрала. Непритомного нормана довелося виносити з арени.

Тисячі захоплених голосів вітали рішення принца й вирок суддів. Переможцем першого дня турніру був визнаний Лицар, Що Втратив Спадщину.

Розділ 9

Переможця попросили зняти шолом або підняти забрало, перше ніж він постане перед принцем Джоном, одначе невідомий лицар ввічливо відмовився. Зробивши почесне коло, він зупинив коня перед королівською ложею.

Принц шаленів із цікавості, хоча й дуже засмутився через безславну поразку своїх фаворитів. Він марно гадав, хто ж ховається під сталевим забралом незнайомця та легкодухо боявся думки, що це один із дворян, наближених до Ричарда, який повернувся з походу до Палестини. Проте невідомий лицар спокійно схилив голову, вітаючи принца, і той звелів підвести переможцеві призового коня. Зверхньо схваливши Лицаря, Що Втратив Спадщину, принц промовив:

– Вам, сер, надано честь обрати ту прекрасну даму, котра посяде трон королеви кохання і буде головною на завтрашньому святі. Лицарю, опустіть ваш спис!

Той виконав наказ. Принц Джон начепив на вістря списа вінець із зеленого атласу, прикрашений золотим обручем у вигляді сплетених сердець і наконечників стріл, та дав знак. Глядачі завмерли в чеканні.

Седрик Сакс, невимовно задоволений поразкою храмовника й баронів, яких він ненавидів, жадібно стежив за кожним рухом переможця. Леді Ровена здавалася байдужою, проте і її очі не відривалися від постаті лицаря. Навіть флегматичний Ательстан ожив і наказав принести собі кубок мускатного вина, щоб випити його на честь героя турніру. І тільки Ісаак із Йорка був дещо стурбований тим, що сталося.

– Ну й прудким виявився наш вояк, – скаржився він дочці. – Зовсім не береже чистокровного коня, ніби це в’ючний віслюк. А дорогі обладунки? Він що, знайшов їх на битому шляху?

– Не кажи так, батьку, – заперечила Ревекка, – адже хоробрий лицар щохвилини важив життям.

Тим часом переможець наблизився до галереї, де сиділа родина Седрика Ротервудського. Близько хвилини лицар постояв нерухомо, а потім шанобливо схилив спис і поклав вінець до ніг прекрасної саксонки. Щоки леді Ровени спалахнули легким рум’янцем, і тієї-таки миті загриміли сурми, а герольди оголосили її королевою турніру.

Принц Джон, супроводжуваний почетом, рушив до виходу, народ почав потроху розходитися. Натовп глядачів розсипався долиною. Більшість із них попрямували в Ашбі, де в замку зупинилася знать і брат короля Англії.

Незабаром голоси почали стихати, і на спорожнілому бойовищі запанувала глибока тиша. Лише зрідка долинав сміх слуг, що прибирали на ніч подушки й килими з галерей для титулованих гостей. Навкруг арени розчахнулися двері кузень, підмайстри почали роздмухувати горна, і в загуслому вечірньому присмерку взялися до роботи зброярі та майстрові. Загін воїнів, які змінювали один одного що дві години, оточив бойовище, щоб вартувати до ранку.

Ні Седрик Сакс, ані леді Ровена, ні навіть Ательстан не прийняли люб’язного запрошення принца Джона повечеряти у його товаристві. Чемно відмовився від поїздки до замку й Лицар, Що Втратив Спадщину. Щойно глядачі підвелися зі своїх місць і рушили до виходу, переможець турніру поквапився сховатись у своєму наметі.

Розділ 10

Одначе вже за півгодини лицареві доповіли, що до нього з’явилися п’ятеро зброєносців улаштовувачів турніру. Лицар негайно насунув на обличчя каптур плаща, у який перевдягнувся, щойно звільнившись від обладунків. Слуга, закутаний у таке саме глухе вбрання, ніби й він, подібно до свого хазяїна, волів залишитися невпізнаним, проводив пана туди, де на нього очікували.

– Згідно з правилами турніру, – почав один зі зброєносців, – я, слуга лицаря Бріана де Буагільбера, посланий ним, щоб вручити вам коня та зброю, які служили йому під час змагання. Ви можете залишити їх собі або вимагати грошовий викуп.

– Від вашого господаря я нічого не візьму, – відповів переможець. – Перекажіть йому, що наш двобій ще не закінчено.

– Нам також доручили, – виступив уперед інший зброєносець, – запропонувати хороброму лицареві по сто золотих монет викупу за кожного з коней та обладунки.

– Я прийму половину цієї суми, – відповів Лицар, Що Втратив Спадщину. – Решту поділіть між собою та віддайте іншим слугам.

Повернувшись до свого шатра, він, осміхаючись, покликав слугу:

– Досі, Гурте, ти чудово виконував роль мого зброєносця та прислужника. Я хочу нагородити тебе за всі небезпеки, що їх ти зазнав, прийми, зроби таку ласку, ці десять золотих за ретельність і відданість…

– Так я тепер багатий! – вигукнув, зрадівши, свинопас.

– …А цей ось мішок із золотом негайно ж віднеси в Ашбі. Відшукай там Ісаака з Йорка. Нехай із цих грошей він візьме те, що належить йому та його родичеві.

– Усе буде точно виконано! – Гурт поцілував лицареві руку, узяв шкіряний гаман і залишив намет, міркуючи: «Не бути мені саксом, коли не змушу клятого єврея запросити рівно третину!»

…У покої, прикрашеному по-східному пишно, на вишитих шовком подушках лежала Ревекка, мовчки стежачи ніжним і тривожним поглядом за своїм батьком. Невимовно засмучений, схвильований, Ісаак походжав перед дочкою, час від часу сплескуючи худими руками і закочуючи очі.

– О небо! – вигукував він. – Праведний Господи! Півсотні монет вирвав у мене своїми пазурами цей ненаситний тиран! Яке він має право?

– Але мені здалося, батечку, – промовила Ревекка, – що ви самі охоче віддали це золото принцеві Джону.

– Так само охоче, як у Ліонській затоці я одного разу викинув за борт крам, щоб полегшити корабель під час бурі… Щоб його вразила кара єгипетська! Мало того, що наше плем’я блукає по всьому світі, так нас іще грабують і змушують радіти й дякувати…

– Однак без нас їм не обійтися, – заспокоювала старого дівчина. – Навіть сьогоднішній прекрасний турнір не відбувся б без твого бажання і грошей. Так чи інак, усе втрачене золото повернеться до твоїх скринь…

– Не все! – заперечив Ісаак. – А кінь, а розкішні обладунки – мій бариш від угоди з Хайрамом, який я у хвилину слабкості віддав невідомому юнакові? Проте він був добрий до мене, а можливо, врятував мені життя…

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Айвенго - Скотт Вальтер бесплатно.
Похожие на Айвенго - Скотт Вальтер книги

Оставить комментарий