Що таке апорт, Найда не знав, та й не збирався слухати нікого, крім
хазяїна.
— Принеси! — наказав Миколка.
Отак би й зразу! — Найда вихором злітав за м’ячиком.
— Бачте, хлопці, який! — здивувалась Катька. — Я десь читала, що безпо-
родні коти дуже розумні. Це ж, мабуть, і з собаками так само!
Теж іще, велика читальниця! Знайшла, з ким порівняти!!!
— Найдо, сидіти! — не вгавав Миколка.
Найда сів.
— Найдо, дай п’ять!
Найда наставив одну, потім другу передню лапу, і хлопець ляснув по них
своїми долонями.
— Ти гля, і справді розумний!
— Найдо, служити!
Найда зіп'явся на задні лапи, передні зігнув перед собою. Для більшої
переконливості ще й морду покірливо схилив набік.
Діти схвально загули. Хтось навіть порився в пакеті, дістав і запропонував
Найді ковбаски.
Але Найда не зробив навіть руху назустріч смакоті: чекав Миколчиної
вказівки.
—
Ого, який молодець! — вразились і найбільші скептики.
—
Гаразд, бери! — махнув рукою на ковбасу Миколка.
Найда з гідністю — ну, якщо так просите, — взяв кружечка й ніби знехотя
проковтнув.
—
Ану хай ще щось зробить! — уже добрішим голосом попросив
Перший Тип.
—
Найдо, голос! — поблажливо зважив на його прохання Миколка.
—
В-в-в-вав!
— Найдо, фас!
—
Гр-р-р-р! — вдавано наїжачився Найда в бік Першого Типа. Знає ж,
що Миколка жартує!
—
Найдо, шухер!!!
І Найда вмить опинився за парканом, хоч насправді Прибиральниць ніде не
було.
—
...А він ще ж і здоровіший від всяких лабрадорів! — обговорювали
собаку діти, коли Дзвінок уже шикував їх у шеренгу.
—
Ну так, це породистого викинь на Вулицю — і наступного дня
здохне, а цей і в воді не потоне, і в вогні не згорить!
Та й на вигляд він симпатичний!..
—
Ще й від урагану врятував! — згадала Катька.
—
А як?
—
Розкажи...
Найда ворушив вухами, дослухаючись до милих серцю розмов.
А очима сторожко слідкував за футбольним полем: а що, коли м’яч
вилетить за його межі й доведеться виконати «апорт»?
УРОК
Хлопці — і з Вулиці, і зі Школи — не шанують Найдиного Миколки не
тільки через те, що вважають бомжем і безпритульним. А ще й тому, що
Миколка не курить. Хлопцям докучає, що коли люблячі батьки й
прибиральниці вистежують їх по туалетах, Миколка залишається
«чистеньким»!
— Ну, давай з нами! Що, слабо затягнутись? — постійно заманюють
Миколку.
І сміються, бо Миколка тікає.
Найда знає, в чому причина.
Колись, як Вітчим іще прикидався добрим і вимагав називати його татом,
він заповзявся виховати пасинка «мужиком» — навчити Миколку курити. Сам
цигарки з рота не випускав.
Тоді Найда подрімував у буряні, хоч знав: коли недалеко Вітчим, то тільки
пильнуй!
Вітчим сидів за столиком під грушею: столик був інший, його тоді ще не
потрощив Ураган. І груша ще не була Ураганом розчахнута. Зрештою, навіть
Халабуди Найда з Миколкою тоді ще не мали.
Отже, Вітчим сидів за столиком у їхньому захаращеному подвір’ї. На сто-
лику, теж захаращеному, ціле літо було що випити й чим закусити. Правда, не
для Найди й не для Миколки, бо тут завше засідали гості.
Миколчина мама десь пішла, а гостей ще не було. Вітчим курив і пускав
дим кільцями. Він, здається, нудився й хотів розваги.
Коли він покликав Миколку, Найда насторожився.
Вітчим уже добряче влиндив, тоді причепився до Миколки й примусив
його влити в себе півчарки самогону. О, зараз почне показувати Миколці, як він
пускає дим ще й очима! Для цього він завжди просить Миколку тримати його
за підборіддя, а потім раптово припікає хлопчикові руку недопалком. «Що, —
питає, — пішов дим очима? Не побачив? Ото ще сліпе! Ану ще раз!»
Найда, зачувши лихе, зайшовся таким гавкотом, що Вітчим зафутболив
його в сарайчик і защібнув двері. О, якби не був тоді Найда ще підлітком, він
би не попався в той поганий сарай! Зрештою, коли він перестав бути підлітком,
то й защібка на дверях відвалилась, а в самих дверях-стінах мало не через одну
пощезали дошки. Однак то станеться згодом. А тоді сердега лиш тикався
мордою в щілину, бився і скавулів.
Цього разу Вітчим тицьнув Миколці до рота цигарку:
—
Затягнись добряче і скажи отако: «Гі-і-і! Де мої коні?»
Після кількох невдалих спроб хлопчик, відкашлявшись, таки затягнувся і
спитав про Вітчимові коні.
Найда напружував усі свої цуценячі мускули, та защібка не піддавалась.
—
Га-га-га! Давай, давай! Так і мене, малого, старші пацани вчили! —
реготався Вітчим.
Найда з самого початку знав, що ніяких коней у Вітчима не водиться.
Собаці було так погано, мовби тицьнули цигарку йому, Найді, — навіть
попливли кола перед очима. Бо в голові у Миколки справді запаморочилось,
він зсунувся із лавчини і гепнувся непритомний.
Найдині лапи з усіх сил уже рили землю під дверима.
—
Здихляк! Байстря! Нахлібник! — Вітчим сплюнув, мацнув по
кишенях і, нічого не намацавши, пішов до хати по свіже куриво.
Трохи розколини, трохи випорпаного рівчака — Найда просунувся в дірку
і вирвався на волю!
Миколка не ворушився.
Такого жаху Найда не зазнав навіть тоді, коли його, ще напівсліпого,
кинули в багно, і він там уже топився. Найда бігав довкола Миколки,
і.
Миколку ) тицявся в нього мордочкою і жалібно скавулів.
І$І руку не-
Але ж Миколка витяг Найду з багна, хіба тепер Найда не порятує
о і це сліпе!
Миколку?!
сіфутбол
Клубком викотився на Вулицю й кинувся на пошуки людей. На
ив
І'
підлітком,
щастя, мимо йшла якась жінка, вона пахла сонцем, літом і яблуками.
','Ж бути
Жінка спершу злякалась, що якесь цуценя піймало її зубами за
під-
и;іх спідницю і кудись тягне. На щастя, здогадалась, що неспроста. Зайшла у
мало не
сердега лиш двір, кинулась до хлопчика, тоді — до відра з водою...
Жінка, що пахла яблуками, довго сварила Миколку: такий малий, а
вже п’яний і прокурений. Та Найда зовсім не гавкав не неї, тільки
витягнувс
я і
лащився, підстрибував і вдячно виляв хвостом.
—
Чим це ви дитину травонули? — дорікала й Вітчимові, який
піддавал
ась, шли! — нарешті об’явився на порозі.
рего-
—
Ге, та я малим ще й не таке смалив, і нічо мені не сталось! —
■
відсварювався той.
водиться, її
—
Ох, я б не сказала!..
д і, — навіть
а
Коли Миколка нарешті сів, сонячно-яблучна Жінка похитала
морочилось, головою і пішла геть.
Миколка ж іще довго не міг прийти до тями. І відтоді ні на чарку, ні
іо
на цигарку без огиди не може й глянути.
кишенях і,
—
У мене, — каже, — до них тепер виробилась інтуїція... Ні,
той, як його — імунітет! На ціле життя! — О, Найдин Миколка дуже
нувся в мудрий і знає багато розумних слів!
дірку
А Найда й радий. Раз — економія для їхнього з Миколкою чесного
базарного Бізнесу шалена! Два — не тхне від хлопця, як ото від смердючого
Вітчима. Він пахне тільки рідною Халабудою, Пустирищем, Смітниками і
Вулицею.
Найда ж відтоді гавкає на Вітчима, як на чужака, як на власного ворога.
Хоч десь у глибині душі трохи йому і вдячний. Може, якби не Вітчим,
його Миколка засвоїв би життєві уроки з отих великих картин, які розвішані по
місту й звуться рекламами. На них життя з цигарками й алкоголем намальоване
дуже красиво, без падань під лавку й помирань. І зовсім не смердить.
Отоді Миколка точно навчився б пити й курити. І зовсім не тікав би, коли
Хлопці запрошували б його затягнутись.
РОЗВІДКА
Ага, послухав би Найда ту Училку, якби вони з Миколкою не планували
стати справжніми вояками!.. Але ж нарозказувала дітям на уроці, що, мовляв, у
полі, за селом Війтівкою, під час Другої світової війни були страшні бої. І що
там ще років тридцять тому стояв напівспалений танк. І, мовляв, цікаво, чи
стоїть він там досі.
Цікаво то й цікаво, хіба Найда з Миколкою не козаки, щоб піти — й
перевірити?.. Запросто!.. Хоч досі майже не доводилось покидати рідне
містечко: якось так складалось, що ні в гості, ні на екскурсії, ні тим паче на
відпочинок Миколку з Найдою ніхто ніколи не возив.
До Війтівки доїхали автобусом. Справжнім розвідникам ще й щастить! У
товкотнечі водій і пасажири не те що не помітили запакованого в шкільний
рюкзак Найди, але й забули взяти з Миколки витягнені з банку, тобто з банки,
й чесно приготовлені гроші на квиток.
Важче було добиратись до поля. Для цього Миколка з Найдою мусили
